т. 5 - Оповідання - Винниченко В. К.
Яким зупинився коло груби, сперся об неї спиною, помовчав і заговорив.
І дійсно заговорив про «тріщину». Вона ж була ось в чому.
Останніми часами Ліна трохи змінилася. Вона стала спокійніша й навіть трохи холодніша з ним, з Якимом.
(Тут Яким виняв цигарку, уважно постукав мудштуком об портсигар і закурив.)
Крім того в часи інтимних балачок вона иноді зачинає розмови про других мужчин, цікавиться деякими подробицями полового життя, взагалі виявляє інтерес до такого, про що раніше ніколи не думала. Звичайно це буває у багатьох жінок, особливо у незанятих, у яких багато вільного часу і відсутність инших інтересів.
(Я почервонів і серце мені чогось замерло. Але було темно. Яким стояв далеко від мене.)
Потім Ліна почала тепер більше бувати в гостях і приймати гостей у себе. Це заважає. Чоловік за день стомиться по судах, хотілось би спочинути, а тут гості, співи, скрипки, вечері.
І нарешті...
(Яким зробив павзу, подивився собі під ноги і з усиллям заговорив далі.)
І нарешті, Ліна, здається, фліртує з Калмиковим (це той офіцер, з яким ми колись їздили на човні). Він грає на скрипці, а Ліна акомпанує. Вона, звичайно, не помічає того, що фліртує, це виходить непомітно. Але той флірт кінчиться, розуміється, тим, чим завжди кінчається: вона йому віддасться, віддасться випадково, свідомо не бажаючи того. За це вона буде каятись, мучитись, за це возненавидить його, Якима, і цим звяже себе з Калмиковим. Потім ввійде в смак злочинности і буде обманювать уже свідомо і з інтересом. Це буде заповнювати її життя. Далі Калмикова змінить другий, потім третій. І вийде звичайна історія, яка буває по всіх так званих «порядних сем’ях» адвокатів, професорів, лікарів, офіцерів, чиновників.
Я лежав непорушно. За дверима кабінету, в їдальні дрібно і м’яко ходили чиїсь ноги. Очевидно, прибирав хтось з столу; то, мабуть, була покоївка, але мені чогось уявлялась фігура Ліни, повніша і спокійніша, ніж рік тому назад.
Яким знову зробив павзу. Я мовчав,- тепер мені здавалось, що весь час з того моменту, як прийшов той лист від Якима, я уявляв собі тріщину іменно в цьому роді. В чому иншому вона могла бути?
Яким помалу пройшов по хаті і зупинився коло столу. Лямпа заграла на його ланцюжку від годинника. Це був подарунок Ліни. Він весь був з рук, які нерозривно стискали одна одну. Мені згадались її очі, коли вона дарувала Якимові цей ланцюжок, вони тоді, як руки ці, нерозривно сплітались з його очима. А тепер?.. На його місці я зірвав би з себе той ланцюжок, пошматував би його і викинув на смітник.
Я раптом сів на канапі і з несподіваною для себе злістю до Ліни різко спитав:
- Як же це так сталось? Значить, вона вже не любить тебе?
Яким дрижачою рукою поправив на лямпі абажура і знов одійшов до груби Одповів він мені не зразу.
- Я цього не сказав би,- нарешті глухо, як мені почулось, промовив він.- Вона любить... Але…
Тут він хутко підійшов до канапи, сів поруч зо мною й живіше заговорив якимсь не то винуватим не то прохаючим голосом:
- Бачиш, голубчику... Тільки ти вислухай мене спокійно... От я чую по твоєму голосу, що ти вже готовий обвинуватити її. Чекай, Васю, чекай... Вини тут нічиєї нема. Навіщо зараз винуватити? У всякому разі, хто з нас більш винний? Вона чи я? Я, тільки я! О, ні, не тим, що я зраджував їй. Я не зраджував. Звичайно тільки в цьому бачать вину. Взагалі, раз вона шукає, хоче чогось иншого, що це значить? Ну, скажи, як по-твоєму, що це може значить? Ну?
Він немов з жадністю чекав від мене відповіди. Видно було, що йому хотілось її в якомусь певному роді. Але яка могла тут бути инша відповідь, крім одної? І через те я сказав:
- Я не розумію твого питання...
- Ет, господи! Ну, що може значить той факт, що вона, скажемо, починає фліртувати з другими, що тайно цікавиться другими мужчинами, що їздить у гості й так далі? Що?
«Те, що вона сволоч! Не любить тебе!» - хотілось мені крикнуть з незрозумілою до неї злістю, але я тільки стиснув плечима й проговорив:
- Не знаю.
- А, не знаєш... Ну, що звичайно говорять? Що вона вже більше мене не любить, що любить Калмикова. Правда? Правда?
Мені ніяково і разом з тим цікаво було дивитись на якусь хитрість в його напружених очах і посмішці.
- Ну, скажемо, правда,- знехотя проговорив я.
Яким тихо й торжествуюче засміявся.
- Ну, так я тобі скажу, що це неправда. Неправда! - гаряче й серйозно сказав він і встав.- Діло не в тому. Ви всі нічого не розумієте...
(Хто то «всі», господь його знав!).
- ...Любов тут ні при чому. Любов. Що таке, нарешті, ця любов? Це рідність інтересів, думання, симпатія характерів, темпераментів і так далі. Яка може буть у неї рідність з Калмиковим? Ну, ти подумай, уяви собі цю порожню, глупу, гарну ляльку. Ну? Ха-ха-ха!!. Смішно просто... Тут діло не в тому. Любов залишім, залишім любов, це занадто багато для цього... йолопа... Тут от що...
Яким хапливо вийняв цигарку і знов закурив. Видно було, що ним опанувала гарячка. Я таким рідко його бачив. Руки йому дрижали, сірники ламались, він то кидав закурювати, то знову брався до сірників. І весь час говорив:
- Тут ось що. Ти слухай... Коли треба винуватого, то це я... Я винен. Раз вона хоче чогось десь у другому місці, значить вона не має того у мене. Думка проста. Коли б вона була цілком задоволена, вона б не хотіла. Так чи ні? Га?
І знов мені здалось, що крізь його упевненість прогляда чекання якоїсь иншої відповіди, ніж та, на яку він наштовхував мене.
Я з упертости і якоїсь досади одповів:
- Так.
Яким на мент, коротюсінький мент, спинився, немов не ждав такої відповіди від мене, але зараз же ще з більшим запалом заговорив.
- Правда? Добре! Чекай тепер. Значить, що виходить? Що вона чогось... Підожди, у мене трохи думки... той... Так!
