В степу безкраїм за Уралом - Тулуб Зинаїда

Але порадьте нашому молодому приятелю, що йому робити. Обручова йому не скинути, а Герна треба покарати за обідране вухо. Миколі Григоровичу треба уникнути дуелі з таким небезпечним супротивником, як Герн.

Генерал з хвилину помовчав, потім одверто признався:

— Вся ця історія — неймовірна дурниця, не варта й ламаного гроша. Найкраще заплющити на неї очі й забути. Але, — раптом за-тнувся він і не відразу додав: — з неї можна дещо зробити на користь усіх нас і одночасно дати Гернові доброго щигля. Адже Герн, як ад'ютант для особливих доручень, мусив не раз читати государеву резолюцію в справі Шевченка і не раз доповідати її Обручеву. А вони — Герн і Обручов — перші порушили цареву волю, відрядивши Шевченка до складу Аральської експедиції як художника. Та й зараз вони систематично її порушують, одверто й зухвало. Коли б довідався государ, як в Оренбурзі виконують його накази, — клаптями полетіла б з них шкіра. Правда постраждав би й Шевченко, а він талановитий художник і шкода його. Але для нас він просто солдат і мусить нести свою солдатську службу, а не вештатись в оренбурзьких салонах. А коли Микола Григорович, — повернувся генерал до Ісаєва, — подасть Обручову рапорт на Герна, а побічно і на самого Обручова, Обручов буде примушений вліпити Гернові сувору догану. Таким чином ми піднесемо обом на Великдень таке "червоне яєчко", що ясне свято стане їм темнішим найпохмуріших буднів. А в разі, коли Микола Григорович надішле такий самий рапорт графу Орлову, — можна битися об заклад на сто тисяч карбованців, що генерал-ад'ютантські вензелі злетять з еполетів Обручова, а згодом втратить він і високий пост військового губернатора. І тоді знов повернеться до нас наш Перовський.

— А Герн? — не втерпівши, перебив його Ісаєв.

— Що Герн!.. Не до дуелі тоді йому буде! Злетять і з нього ад'ютантські аксельбанти, а може, й офіцерський мундир. Дістанеться й цьому "вченому" морячкові Бутакову, і ніякі альбоми та розмальовані карти не врятують його від неласки.

— Чудово!

— Велике вам спасибі за пораду! — палко потиснули генералові руку Мансуров і Ісаєв.

Толмачов задоволено посміхнувся в вуса:

— Вітаю і вас, панове, з великою перемогою, — весело відповів він. — Знайшли таки в лібералів ахіллесову п'яту. Тепер вони в ваших руках.

Ісаєв блискавично перетворився з розгубленого на переможця: він підкрутив свої руді вусики й високо підніс голову з півнячим чубчиком.

— Тисячу разів — мерсі! — цокнув він підборами. — Отже, залишається написати рапорт.

— І якомога швидше, щоб подати його завтра вранці, — додав Толмачов. — Ефект від нього буде приголомшливий.

Написати звичайний коротенький рапорт було для Ісаєва справою важкою. З граматикою він завжди ворогував, найпростіші думки ніяк не вкладалися на папір і одразу ставали важкими, як брили граніту, а одні і ті ж слова і фрази безліч разів повторювалися у нього на одній і тій же сторінці.

Але зараз треба було написати не коротенький рапорт, а цілий серйозний донос, який не тільки потрапить до рук Обручова і шефу жандармів, а може, й самому царю. Піт пройняв прапорщика, і не встиг він озирнутись, як пробило третю і штаб одразу спустів. Першими зникли офіцери, потім писарчуки позамикали свої столи і непомітно розтанули, як крига на сонці, а Ісаєв усе сидів над доносом, безпорадно гриз перо і раз у раз дер на шматки написане.

— Ваш бродь, пани офіцери давно пішли обідати. Всіх справ враз не переробиш. Йшли б ви спочивати або до плащаниці прикластися, — звернувся до нього черговий писар, який мусив сидіти в канцелярії до вечора. — Знов же треба підлогу мити, прибрати до свята.

Ісаєв здригнувся, як злодій, впійманий на гарячому, і рвучко згріб свою писанину, потім глянув на годинник.

— Дійсно, час додому, — сказав він, опанувавши себе, сунув у кишеню написане і сумовито поплентався знов до Мансурова, відчуваючи гострий страх. Справді, на вулиці міг зустрітися йому Герн.

Мансуров прочитав написане і шпурнув на письмовий стіл.

— Ну й дурень ти. Справжній дурень! — щиро вихопилося в нього. — Хіба так пишуть доноси?! "Маю честь доповісти вашому високопревосходительству, що художник Шевченко, який писав на моє замовлення мій портрет і портрет її високопревосходительства, дружини вашої, а також портрет баронеси Бларамберг та багатьох інших, є засланий солдат і, згідно наказу государя імператора, він мусить жити в казармі, не писати і не малювати". Та все це він сам добре знає! І потім в слові "честь" треба писати "е", а не "ять", а в слові "портрет" літеру "о", а не "а". Ех, ти, грамотію нещасний!

—Та я ж так по спішав, так хвилювався... Не до ятів мені було. Вже п'ята година. Всі давно порозходилися, — виправдувався Ісаєв. — Будь другом, Серж, допоможи! Перо з рук падає, коли подумаю, що государ читатиме.

— Добре! Чорт з тобою! Допоможу, але не заради тебе, а тому, що поки Обручов сидить у нас на шиї, — не бути мені довіку підполковником, — рішуче відрізав Мансуров.

Більше години писав він, то закреслюючи цілі фрази, то додаючи щось до написаного. Нарешті задоволено відкинувся на спинку крісла і почав голосно читати свій донос:

"В пориві палкої відданості престолу та батьківщині я, прапорщик Ісаєв Микола Григорович, вважаю своїм обов'язком і справою честі й сумління довести до відома вашого високопревосходительства, що ад'ютант ваш Герн Карл Іванович, капітан-лейтенант воєнно-морського флоту Бутаков Олексій Іванович та інші начальствуючі особи Оренбурзького краю, мабуть, того не знаючи, кричуще топчуть і порушують волю найяснішого монарха нашого, висловлену у власноручній резолюції його імператорської величності на конфірмації рядового Шевченка про те, щоб оного художника та автора було здано в солдати і відправлено під найсуворіший догляд начальства з забороною писати і малювати в Оренбурзький край для проходження там військової служби і, згідно розпорядження Третього відділу власної його імператорської величності канцелярії, оний Шевченко мусить перебувати в одній з найвіддаленіших фортець Оренбурзької лінії.

Тепер же Шевченко записаний як художник в склад описової експедиції на Аральське море, яка давно закінчила своє існування, живе в Оренбурзі, в будинку вищеназваного капітана Герна Карла Івановича, ад'ютанта для особливих доручень вашого високопре-восходительства, вільно ходить містом у цивільному одязі, запросто прийнятий в найвищому товаристві і пише на замовлення портрети високоповажних осіб, в тому числі й дружини військового губернатора Матильди Петрівни Обручової, чим здобуває собі кошти для існування, про що маю честь довести до відома вашого високопревос-ходительства для вжиття відповідних заходів і суворого покарання всіх винних в такому кричущому порушенні монаршої волі".*

Мансуров голосно прочитав цей гідний зразок своєї творчості, смакуючи кожне слово, потім задоволено клацнув язиком і вказав Ісаєву на крісло біля письмового стола.

— Сідай і переписуй начисто в двох примірниках. Один надішлемо Обручову, а другий — в Петербург, в Третій відділ графу Орлову. Переписуй уважно і не нароби граматичних помилок, — додав він, поклавши перед Ісаєвим два аркуші найкращого паперу.

Ісаєв писав мало не до півночі, а вранці не пішов у штаб, а послав денщика на пошту здати два однакових рекомендованих листи. За обідом він випив цілий штоф горілки і одразу ж ліг спати.

Герн не розмовляв з дружиною і не помічав її присутності. Спав у кабінеті на дивані і прокинувся з головним болем, але, випивши міцної кави, примусив себе одягнутись і, як завжди, підтягнутий та пунктуальний, точно хвилина в хвилину з'явився в штаб.

Ранок минув у розгляданні таємної фельд'єгерської пошти, в складанні доповіді Обручову, потім довго погоджував з Толмачо-вим список учасників святкового параду і лише опівдні зайнявся дрібними поточними справами й розглядом звичайної щоденної пошти. Величенька купка листів, скарг та пакетів помалу танула перед ним. Він розрізав конверти, нашвидку переглядав написане, робив на кожному потрібні помітки, а деякі папери відкладав окремо для доповіді Обручову й одразу брався за новий пакет.

* Оригінал доносу до нас не дійшов, тому автор бере на себе сміливість навести його можливий текст

Останнім лежав нетовстий пакет зі штемпелем: "міський". Герн розрізав конверт, витяг акуратно складений учетверо аркуш цупкого паперу, густо списаний з двох боків, і почав читати. Кров шугнула йому в голову.

— Який мерзотник! Яка отруйна гадина! — шепотів він, пробі-гаючи очима чітко виписані рядки.

Так, писав прапорщик Ісаєв. Це дійсно його колючий почерк, але зловісна логіка і єхидність в доносі — не його. Донос написав хтось інший, з їдкою, суто жандармською хваткою. До цього Ісаєв ніколи б не додумався, і доказ цього те, що він перший замовив Шевченкові свій портрет, але про це промовчав у доносі... Його використали, як зброю. Він навіть не проти Шевченка, цей насичений отрутою донос, а проти генерал-губернатора Обручова, проти Герна як його ад'ютанта і проти нещасного Бутакова, людини такої великої, такої сміливої і чистої душі!

— Яка підлота, — процідив знов крізь зуби Герн. — Але ж яка наволоч стоїть за ним? Невже тут діють "перовці"?

Залишивши пошту на столі, Герн внутрішніми гвинтовими сходами піднявся на другий поверх в особисті покої Обручова.

—А-а! Нарешті, дорогий мій, — зустрів його генерал. — Спитайте там, будь ласка, чи вже всім рознесли запрошення на розговіння?

— Слухаю! — машинально відповів Герн. — Але дозвольте спочатку ознайомити ваше високопревосходительство з цим винятковим паскудством, — поклав він на стіл донос Ісаєва.

Обручов здивовано зиркнув на Герна, одягнув окуляри й почав читати, і з кожним рядком обличчя його то блідло, то бралося плямами, то наливалося кров'ю, щоб одразу знов збліднути і вкритися буйними краплями поту.

— Який мерзотник! Господи, який мерзотник! — приказував генерал, читаючи. — Яка брудна і низька душа!.. Але ж залишити донос без уваги не можна.

— Не можна, — ствердив і Герн. — Питання поставлено надто небезпечно й підло.

— Ви теж так гадаєте? Що ж, на вашу думку, треба зробити?

— Перш за все, трус у Шевченка, але попередивши його, щоб він устиг знищити або надійно сховати свої рукописи, коли вони є, листування й малюнки.