Королева Сонька - Ірина Звонок

  Нарешті він впорався. І, тяжко дихаючи, відвалився від неї.

  Сонька не ворушилася. Тільки нашвидку витерла сльози рукавом сорочки.

  Ягайло відпочив трохи і повернув до неї задоволене обличчя.    

  - Я зрозумів, що ти була незайманою, – промовив він. – Це добре. Стомилася?

  Сонька кивнула. 

  - Тоді спи. На добраніч, – сказав Ягайло.   

  Вмостився зручніше і незабаром захропів. Вогонь з комину освітлював кімнату, тож Сонька могла бачити його різкий профіль і краплі пота на чолі.

  І цей величний та неприступний король, цей герой, про якого вона мріяла з дитинства, здався їй таким старим та негарним. У Соньки аж серце стиснулося, коли вона зрозуміла, що відтепер їй доведеться щоночі спати з цим немолодим чоловіком, від якого пахло потом, конями та собаками. Вона заплакала, але прикусила руку, щоб погамувати стогін. Боялася розбудити Ягайла. Але, на щастя, він не прокинувся.

  Сонька виплакалася і потім ще довго лежала без сну, дивлячись у стелю. І сама незчулася, як нарешті заснула.

  Прокинулася  вранці, перелякана, бо почула, як хтось ходить по опочивальні. Не легесенько, майже нечутно, як покоївка, що готує сукню та черевички для наступного дня, а важкими чоловічими кроками. Сонька різко підхопилася на ліжку, наче її вдарили у груди. Спросоння вона не відразу зрозуміла, що робить у її опочивальні король Ягайло у спідній білизні. А потім, наче блискавка, промайнув спогад: вінчання у церкві, святковий обід, шлюбна ніч...   

  І знову стало так нестерпно гірко, що вона ледве не розревілася. Але страх перед королем змусив її стримати емоції, які так і лізли назовні.

  Ягайло вдягнувся. І лише після цього озирнувся і побачив, що вона вже прокинулася. Присів поруч з нею на край ліжко і зазирнув у сірі очі, сповнені жаху.

  - Тобі було боляче? – запитав він.

  Сонька мимоволі здивувалася. Король питав начебто зі співчуттям, але його очі залишалися крижаними. 

  - Так, – кивнула вона, дивлячись убік.

  - То добре, – посміхнувся король і поплескав її по руці, яка нервово стискала покривало на грудях. – Скоро минеться. Я залишуся з тобою на тиждень, а потім поїду до Кракова.

  - А я? – здивувалася дівчина.

  - А ти приїдеш пізніше. Я не можу чекати, поки ти зберешся. Мене кличуть державні справи. Князь Вітовт і княгиня Уляна привезуть тебе. Було б добре, якби до Кракова ти вже приїхала б вагітною.

Сонька почервоніла.

  - Я докладу зусиль... – прошепотіла вона.

  - Це я докладу зусиль, – реготнув Ягайло. – Ти готова? Зараз я відчиню двері...

  Сонька не встигла відповісти, бо король підійшов до дверей і відсунув засув. До опочивальні відразу набігли усі жінки, які знаходилися у замку. Попереду – тітка Уляна, схвильована та розчервоніла. З-за її потужних плечей визирали мати та сестра. А за ними юрмилися нечисленні гості та цікаві служниці. Усім їм кортіло подивитися на новоспечених чоловіка та жінку. Тим паче, що це були король та королева.

  Поки служниці вдягали Соньку, княгиня Уляна, наче коршун, налетіла на ліжко і розворушила простирадла. Побачила плями і зраділа. Схопила закривавлене простирадло і підняла над головою. Радісно трусила ним і гукала:

  - Дивіться усі, які чесні та цнотливі дівчата з году Гольшанських!

  Щастя, що у цю мить ніхто не дивився на Василинку. Бо вона ледве не згоріла від сорому.

  Коли весела жіноча юрба посунула далі, щоб похвастатися незайманістю Соньки, вона помітила, що Ягайла вже не було в опочивальні.

  Король вийшов непомітно. Навіть не попрощався з Сонькою.