Королева Сонька - Ірина Звонок

  Вітовт передав Соньку Ягайлові і сів у першому ряду. Чоловіки розсілися праворуч, а жінки ліворуч. Вони не змішувалися.

  Сонька стояла, потупивши очі і розглядаючи кінчики сап’янових чобіток, що витикалися з-під подолу сукні. Покривало, що спадало з півмісяця, ховало обличчя дівчини так, що високий та худий король не міг його побачити.  

  - Подивись на мене, – зажадав він.

  Сонька здригнулася і підвела голову. Ягайло усміхнувся. Йому сподобалося, як причепурили наречену. Русяве волося було заплетене у дві товсті коси, закручені так, що закривали вуха. Обличчя розчервонілося від морозу, і Сонька мала вигляд здорової та міцної дівчини, спроможної виносити і народити купу дітей. А сірі очі здавалися блакитними, бо увібрали колір святкової сукні.

  Сам же Ягайло за рік ще більше постарішав та змарнів. Зморшки, що бігли від носа до підборіддя, значно поглибшали. А сірі морозні очі стали ще світлішими, наче взялися кригою. Він посміхався, але від тієї посмішки Соньці стало моторошно.

  - Ти вивчила польську? – запитав Ягайло.

  - Так, – поспішно кивнула Сонька. І сором’язливо додала: – Проше пана...

  - Яке ім’я ти вибрала?

  - Софія, – тепер вона дивилася на короля з викликом.

  - Зоф’я? – перепитав Ягайло. – Ну що ж, хай буде.

Вони замовкли, бо отець Михал вже почав обряд вінчання.

  - Чи згоден ти, Владиславе, взяти за жінку присутню тут Зоф’ю? – запитав ксьондз у короля, називаючи їх обох іменами, які вони прийняли, коли перейшли до католицької Церкви.

   - Так, – беземоційно відповів Ягайло.

  - Чи згодна ти, Зоф’я, взяти за чоловіка присутнього тут Владислава?

  - Так, – схвильовано прошепотіла вона.

  Голова йшла кругом. Начебто усе те відбувалося не з нею. Перед ксьондзом стояли Ягайло та Сонька. А вінчали Владислава та Зоф’ю. Дівчина не знала, як до цього ставився Ягайло. На кам’яному королівському обличчі не читалися його думки. А їй здавалося дивним: невже оця латинська молитва, яку старанно бурмоче отець Михал, перетворить її на королеву? Неймовірно!

  Ксьондз урочисто оголосив їх чоловіком та жінкою. Обряд скінчився. Ягайло нахилився до Соньки і трохи відгорнув покривало, яке падало їй на чоло та щоки. Уперше дівчина відчула, як його тонкі сухі губи торкнулися її вуст. Серце закалатало у грудях. Ягайло помітив це і невловимо посміхнувся. Взяв її за руку і повів з костьола.

  Вони йшли по проходу між двома рядами скамниць. Гості підводилися і гукали їм вітання трьома мовами: русинською, литовською та польською. Ягайло поклав ліву руку на руків’я меча, а правою, високо підведеною наче у танці, тримав Соньчині холодні пальці. А вона йшла з гордовито підведеною головою та задертим підборіддям. Зовсім так, як її навчила тітка Уляна.

  Вони вийшли на паперть і застигли. Різнобарвна юрба вітала їх криками:

  - Слава королю та королеві!

І Сонька нарешті повірила у те, що вона – королева.

  За наказом короля у натовп почали кидати гроші. Мідяки. Але між ними іноді попадалися срібні монети з профілем самого Ягайла. Юрба зчинила бійку за срібло, а мідні гроші тим часом безжально затоптувалися у сніг.

  Король та королева тим часом влаштувалися у візку і поїхали до замку.

  Не так уявляла Сонька своє весілля. Їй здавалося, що королі завжди одружуються у столиці, у найкращому соборі, серед неймовірної розкоші. А тут усе відбувалося так буденно, начебто якусь міщанку заміж віддавали.

  Коли вони, вже на замковому подвір’ї, виходили з візку, Сонька скористалася з метушні та безладу, які неминуче мали здійнятися, і запитала про те у тітки Уляни. Вітовтиха тихенько пояснила:

  - Щоб не витрачати зайві гроші.

  Весільний обід був смачним, але нечисленним. За прикрашений падубом і уставлений наїдками стіл сіли лише найближчі родичі та лицарі, що супроводжували короля. Їли та пили кілька годин поспіль. Нарешті гості розговорилися, навіть почали жартувати. Час від часу якийсь підпилий лицар вимагав, щоб молоді поцілувалися. І тоді Ягайло підводився і під вітальні вигуки цілував Соньку. Зрештою, їй почало здаватися, ніби її губи скам’яніли від тих частих та холодних королівських поцілунків.

  За вікном стемнішало, хоча до справжньої ночі ще було далеко.

  Король сидів задуманий.

  - Ліжко вже готове? – тихо запитав він у княгині Олександри, яка, як королівська теща, сиділа поруч з Ягайлом.

  - Так, – налякано відповіла вона.

  - Тоді ходімо. Навіщо гаяти час? А ви продовжуйте святкувати! – він підвищив голос, звертаючись до гостей.

  Ягайло запитливо подивився на Соньку. Вона хотіла підвестися, але ноги не тримали. Тітка та мати підхопили її попід руки і повели у приготовану опочивальню. Ягайло йшов слідом. Жінки заспівали обрядову пісню, але Сонька майже не чула її, бо Ягайло не зупинявся.   

  Їх завели у Соньчину опочивальню, яку встигли за цей час прикрасити зеленими ялинковими гілками, переплетеними червоними стрічками. Нові покривала та подушки лежали на ліжку. Кам’яна підлога була усипана засушеним чабрецем, м’ятою та іншими травами. Опочивальня запамарочливо пахла. У каміні палав вогонь. На столику простої роботи, але покритому шматком дорогої парчі, що приховав його недолугість, стояла тарілка з наїдками, вино у глечику та два срібні келихи. На той випадок, якщо молодим захочеться поїсти.