Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Коли ти їдеш? – тільки й запитала.

Владислав відповів:

  - Через тиждень.

  Вона стиснула його руку і попросила:

  - Проведи цей тиждень зі мною.

  - Для цього я й приїхав, мамо.

  Владислав тицьнувся головою у її щоку, як у дитинстві. Сонька розчулено гладила його розкуйовжене волосся. Зовсім як раніше. Тільки тепер від нього пахло порохом та собаками, а не медом та молоком.

  Погане передчуття не залишало Соньку у спокої. Вона хвилювалася: як він житиме сам-один серед чужих людей. І врешті-решт, довірила свої сумніви Гінчі з Рогова. Вірний лицар обійняв королеву за плечі і рішуче промовив:

  - Я поїду з твоїм сином до Угорщини. Вірно служитиму йому і сповіщатиму тобі у листах про все найважливіше.

  - Я така щаслива, що ти у мене є!

  З кожним днем Сонька все сильніше розуміла, як сильно вона кохає Гінчу.