Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Ідучи наслідці за керівником факторії, він загриз у третій пастці зайця. Після ситого бенкету від вуханя не лишилося нічого, крім шерсті й багряних плям крові на снігу. Зморений голодом багато днів, Барі мав тепер вовчий апетит і до вечора повикрадав принади ще з десятка Мак-Таґґартових пасток. Тричі йому траплялися отруєні приманки — оленина чи сало карібу зі стрихніном, — і щоразу його тонкий нюх виявляв небезпеку. П’єро не раз і не двічі відзначав про себе той дивовижний факт, що Барі міг відчути наявність отрути, навіть якщо її вміло приховати в заморожену оленину. Лисиці й вовки, нічого не підозрюючи, могли б з’їсти таке отруєне м’ясо, а от вовчук зі своєю надчутливістю повсякчас сторонився цієї смертельної небезпеки.
Так він пообминав усі отруєні ласі шматочки Буша Мак-Таґґарта, лише обнюхавши їх і залишивши біля кожного свої сліди на снігу. У тому місці, де Мак-Таґґарт був зупинився опівдні, щоб приготувати собі обід, Барі особливо довго бігав колами, щось увесь час винюхуючи.
Другого дня Барі був уже не таким голодним, та, ще більше відчуваючи ненависний запах свого ворога, хоч їв менше, однак руйнувань по собі лишав більше. Мак-Таґґарт не був такий управний, як П’єр Есташ, і скрізь, біля кожної пастки чи самолова, лишав запах своїх рук, який Барі надзвичайно сильно відчував. Цей ворожий дух що далі, то більше збурював уже призабуту ненависть.
Тваринний розум, мабуть, здатен до простого процесу обчислення; це не чисте мислення, але й не зовсім інстинкт, бо дає результати, що можуть бути приписані обом. Вовчук не додавав два і два, щоб дістати чотири. Він не розмірковував ступінь по ступеню, щоб довести, що власник цієї лінії пасток винен у всіх його стражданнях, печалях і бідах. Просто Барі десь на глибині свого єства знайшов величезну тугу й ненависть. Мак-Таґґарт був єдиним (якщо не брати до уваги вовків), кого він коли-небудь ненавидів. Саме Мак-Таґґарт зробив колись йому боляче, Мак-Таґґарт загнав під землю П’єро, через Мак-Таґґарта він утратив свою милу Непісе. І ТЕПЕР МАК-ТАҐАРТ БУВ ТУТ, НА ЦІЙ ЛІНІЇ ПАСТОК! Якщо раніше Барі мандрував без певної цілі, то тепер у нього така мета, сказати б, місія, з’явилася. Вовчук мав триматися біля пасток, харчуватися з них і повсякчас виражати свою ненависть, мститися, як тільки можна.
Другого дня посеред замерзлого озера він побачив тіло вовка, що помер від однієї з отруєних принад. З півгодини дер мертвого звіра, поки, нарешті, від його шкіри залишились маленькі шматочки, але не зачіпав м’яса: воно було йому огидне. Так він мстився вовчій породі. Барі зупинився за півдюжини миль від Лак-Бейна й повернув назад. Саме в тому місці лінію перетинав замерзлий струмок, а за ним виднілася долина. Через неї з поселення вітер доносив запах диму. Тієї ночі Барі лежав, наїдений, у заростях сосни Банкса, а з початком дня знову подався на захід уздовж лінії пасток.
Рано-вранці Буш Мак-Таґґарт зібрався по свою здобич. За шість миль від Лак-Бейна, перетнувши струмок, він уперше побачив сліди Барі. Чоловік зупинився і з незвичною зацікавленістю почав їх розглядати. Тоді, нарешті, став навколінки, зняв рукавицю з правої руки й підняв зі снігу одну волосину.
— Чорний вовк! — промовив він сам до себе дивним твердим голосом, мимоволі повівши очима в бік Ґрей-Лун.
Після цього він ще ретельніше почав оглядати один із чітких слідів на снігу. Коли Мак-Таґґарт підвівся на ноги, то мав вигляд людини, що зробила неприємне відкриття.
— Чорний вовк! — повторив і знизав плечима. — Ба! Та Лерю дурень. Це ж собака, — а тоді за якусь хвинину пробурмотів собі під носа майже беззвучні слова: — ЇЇ СОБАКА.
І пішов далі цим слідом. Ним опанувало нове збудження, що було навіть більше, ніж збудження від полювання. Він був людиною, а отже, міг додати два і два, і після цих нескладних розрахунків у нього вийшла відповідь: Барі. Керівник факторії більше не сумнівався в цьому. Така думка з’явилася відразу, коли Лерю згадав про чорного вовка, але тепер Мак-Таґґарт, ретельно вивчивши сліди, був у цьому цілком переконаний. Це були сліди собаки, чорного пса. Тоді чоловік підійшов до першої пастки, звідки була викрадена принада.
Він неголосно вилаявся. Принади не було, але пастка не спрацювала. Загострена палиця з нанизаною приманкою й досі стирчала із землі, але вже пуста.
Увесь той день Буш Мак-Таґґарт ішов своєю лінією, і скрізь знаходив сліди присутності Барі. Кожен самолов був пограбованим. На озері він набрів на роздертого вовка. Його перше тривожне хвилювання, викликане відкриттям присутності Барі, тепер повільно змінювалося на гнів, і що далі керівник факторії просував, то сильнішим цей гнів ставав. Він знав, що чотириногі істоти часом грабують пастки. Але, зазвичай, вовк, лисиця чи собака, що зналися на крадіжках, могли спустошити лише кілька самоловів. А от Барі ходив від пастки до пастки, сліди на снігу чітко показували, що він зупинявся біля кожної з них. Мак-Таґґарт навіть подумав про себе, що тут не обійшлося без людської, а чи й диявольської участі. Вовчук уникав отруєної їжі, ні разу не підставив голову чи лапу до небезпечної ділянки пастки. Без очевидної на те причини він знищив норку, чиє блискуче хутро лежало тепер розкидане на снігу. Ближче до кінця дня Мак-Таґґарт прийшов до самолова з пійманою мертвою риссю. Барі роздер сріблястий бік тварини, і тепер її шкура не вартувала й половини ціни. Чоловік голосно вилаявся, а його дихання стало уривчастим і гарячим.
Присмерком Мак-Таґґарт дійшов до хижки П’єра Есташа, що була саме посередині лінії пасток, і взявся там обліковувати добуте хутро. Лише третина здобичі годилася на продаж, рись була зіпсована наполовину, шкурка норки розірвана надвоє. Другого дня він виявив ще масштабніше розорення, ще більше порожніх самоловів. Його гніву не було меж. Під вечір, прибувши до другої хижки, Мак-Таґґарт помітив там на снігу свіжі сліди Барі. Тричі за ту ніч він чув собаче виття.
На третій день керівник факторії не повернувся в Лак-Бейн, а почав обережно вистежувати Барі. За ніч випало на палець чи два снігу, і, ніби бажаючи ще більше розізлити свого ворога, вовчук почав хаотично кружляти за сто ярдів від хижки. За хвилин тридцять із неї вийшов Мак-Таґґарт і десь зо дві години ішов наслідці за Барі, аж
