Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

У той же рік преставився єпископ полоцький на ім’я Діонісій, і ми, отож, про се поговоримо. Коли преставився Леон, ростовський єпископ, то настановлений був єпископом Миколай, гречин. Але Всеволод Юрійович, князь суздальський, не прийняв його, а послав [посла] у Київ до Святослава до Всеволодовича і до митрополита Никифора, сказавши: «Не обирали сього люди землі нашої. А якщо ти єси поставив його, то де тобі вгодно, там і держи. А мені постав Луку, смиренного духом і кроткого ігумена святого Спаса на Берестовім». Хоча митрополит Никифор не хотів настановити його, але, сильно приневолений Всеволодом і Святославом, поставив він Луку єпископом у Суздальську землю, а [Миколая] послав до Полоцька єпископити.

У тім же році була пожежа велика в городі Володимирі- [Суздальському], місяця квітня у вісімнадцятий день, у середу[558]. Погорів бо мало не весь город, і княжий двір великий згорів, і церков числом тридцять і дві, і соборна церква свята Богородиця Золотоверха, що її прикрасив був благовірний князь Андрій [Юрійович], і всі п’ять верхів [її] золотих згоріли. А загорілася вона тоді зверху, і [згоріло все], що було в ній усередині — узороччя, і панікадила срібні, і начиння золотого і срібного без числа, [і] одеж, шитих золотом і жемчугом, що їх вішали на празник на двох вірьовках[559]од Золотих воріт до [церкви] Богородиці, а од [церкви] Богородиці до владичних сіней, на двох же вірьовках чудовних.

Того ж року бог вложив у серце Святославу [Всеволодовичу], князю київському, і великому князю Рюрикові Ростиславичу [добрий намір]: піти на Половців, і послали вони [послів] по навколишніх князів. І зібралися до них обох: два Святославичі, Мстислав і Гліб, і Володимир Глібович із Переяславля, Всеволод Ярославич із Луцька з братом Мстиславом [Німим], Романович Мстислав, Ізяслав Давидович, і городенський Мстислав [Всеволодкович], Ярослав [Юрійович][560], князь пінський, з братом Глібом, [князем дубровицьким], і з Галича од Ярослава [Володимировича] поміч. А свої брати не пішли, кажучи: «Далеко нам іти у низ Дніпра. Не можемо ми своєї землі пустою зоставити. Але якщо ти підеш на Переяславль, то зберемося з тобою на Сулі».

І Святослав, невдоволений на своїх братів, рушив, приспішуючи похід свій і подвигнений божим промислом, тому старші сини його не встигли з чернігівської сторони. Він же йшов по Дніпру і став там, де ото брід, що називається Інжир. І там перебрів він на ворожу сторону Дніпра, і п’ять днів шукали вони їх, [половців]. Тут-таки одрядив він молодших князів попереду своїх військ: одрядив же Володимира [Глібовича] переяславського, і Гліба, [сина свого], і Мстислава, сина свого, і Романовича Мстислава, і Гліба Юрійовича, князя дубровицького[561], і Мстислава Володимировича, і берендіїв з ними було дві тисячі і сто[562].

Половці ж, побачивши Володимирове військо, що сильно йшло І на них, побігли, гнані гнівом божим [і] святої богородиці. А ті руси, що їхали вслід за ними, не догнавши [їх], вернулися і стояли на місці, котре іменується Єрель і яке русь зове Угол.

Половецький же князь Кобяк, подумавши, [що це всього] стільки русі, вернувся і погнав услід за ними. Та коли вони йшли вслід за ними, [русичами, то] узріли їх війська руські. [І] стали вони перестрілюватися через ріку [Єрель], і почали ганятися одні за одними, і було це в них довго. Почувши ж [про це], Святослав і Рюрик послали більше війська їм на підмогу і самі пішли обидва за ними, поспіваючи.

Як тільки побачили половці війська підмоги, то подумали, що тут Святослав і Рюрик. І одразу вони побігли, а руси, діставши поміч божу, ввертілися в них і почали їх сікти і хватати. І так учинив господь милість християнам, возвеличив у той же день бог князя Святослава і Рюрика за віру їх обох. А тоді схопили Кобяка Карлийовича з двома синами, Белуковича Ізая[563], і Тоглія[564]з сином, і брата його Бокмиша[565], Осулука [Бурчевича], Барака, Тарха, Данила,і Содвака Кулобицького схопили також; і Корязя Калотановича тут убили, і Тарсука, а інших — без числа.

Сотворив же бог побіду сю місяця липня у тридцятий [день], у понеділок, у [день] пам’яті Іоанна Воїна. А великий князь Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, діставши од бога над поганими побіду, вернулися до себе зі славою і честю великою.

Того ж року Ігор Святославич, почувши, що пішов Святослав на Половців, прикликав до себе брата свого Всеволода, і синівця Святослава [Ольговича], і сина свого Володимира, і мовив до братів і до всеї дружини: «Половці повернули проти руських князів, і ми без них спробуймо на вежі їх ударити». Та