Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Всеволод Юрійович воює волзьких болгар. Мал. XIII (XV) ст. Болгар. План городища.
Болгари ж, побачивши множество руських полків, не змогли стати [супроти них і] заперлися в городі, а молоді князі розохотилися їхати до воріт битися. І тут застрілили крізь броню під серце Ізяслава Глібовича, синівця Всеволодового. І принесли [його] ледве живого в стан, і була печаль велика Всеволоду, і всім князям, і дружині сум.
Навколишні ж городи болгарські — собі, куляни і челмата[551]— з’єдналися з іншими болгарами, що звуться темтюги[552]. І коли зібралося їх п’ять тисяч, [то] рушили вони насадами, а із [города] Торцького — на конях. Коли вони приїхали на човни руські, то, вийшовши на острів той [Ісади], пішли вони на Русь.
Руси ж, приготувавши військо [і] божою поміччю укріплюючись, пішли супроти них і схопилися з ними. А вони, побачивши [це], побігли, а наші погналися, рубаючи поганих магометан. І прибігли вони до Волги, і повскакували в учани[553], а тут одразу [руси] поперевертали учани, і тоді втопилося більше тисячі їх.
І поміг бог русі, і перемогли вони їх, побили їх дві з половиною тисячі. А інші [болгари] пішли до човнів, не відаючи того, що сталося: що [руські] човнярі до [приходу] їх перемогли військо болгарське і воздали хвалу богові за те, що сталося.
На тім же острові, на Ісадах[554], преставився князь Ізяслав Глібович од стрільної тої рани. І, опрятавши тіло його, вложили [його] в човен, і понесли його із собою, і положили у Володимирі у святій Богородиці Золотоверхій.
У той же рік преставився блаженний архімандрит, ігумен печерський, на ім’я Полікарп, місяця липня у двадцять і четвертий день, в день празника святих мучеників Бориса і Гліба.І, опрятавши тіло його, погребли [його] з останніми співами, як ото він сам заповів.
По смерті ж його було замішання в монастирі, бо після старця того не могли вони вибрати собі ігумена. І була скорбота братії, і туга, і печаль велика, бо не подобає такому багатолюдному дому навіть один час без пастиря бути. У вівторок же вдарили, отож, братія в било, і зійшлися в церкву, і стали молитви діяти до святої богородиці. І дивне тут сталося діло. Яко одними устами, многі сказали: «Пошлемо до попа Василія на Щековицю, аби був він нам за ігумена і управителя стаду чорноризців Феодосієвого монастиря Печерського».
І, прийшовши [до церкви], поклонилися вони Василію-попові, і сказали: «Ми, вся братія і чорноризці, кланяємося тобі і хочемо тебе мати собі за отця ігумена». А піп Василій, у великому здивуванні бувши, поклонився так само їм і сказав: «Отці і братія! Я чернецтво на серці вже мав. А щодо ігуменства, чого ви подумали про мою мізерність?» Однак, багато посперечавшись із ними, він пообіцяв їм, і вони, взявши його, повели [його] в монастир, у п’ятницю.
А як прийшла неділя, то приїхав митрополит Никифор на постриження його, і туровський єпископ Лаврентій, і Миколай, полоцький єпископ[555], і всі ігумени. Постриг же [його] Никифор своєю рукою, і став він ігуменом і пастирем чорноризцям Феодосієвого монастиря.
Печать митрополита Никифора II. У РІК 1183
У РІК 6691 [1183],місяця лютого у двадцять і третій день, у другу[556]неділю посту, прийшли ізмаїльтяни, безбожні половці, на Русь пустошити, до [города] Дмитрова, з окаянним Кончаком і з Глібом Тирійовичем. Але через боже заступництво і не було шкоди од них.
Тим часом князь Святослав Всеволодович, порадившися, зі сватом своїм Рюриком [Ростиславичем] рушили на половців і стали коло [села] Ольжичів, дожидаючи Ярослава [Всеволодовича] з Чернігова. І зустрів їх Ярослав, і сказав їм: «Нині, браття, ви не ходіте. А назначивши час, як дасть бог, на літо ми підемо». І Святослав та Рюрик, послухавши його обидва, вернулися.
Святослав, однак, послав синів своїх із військами своїми полем до Ігоря [Святославича], велячи йому їхати замість себе, а Рюрик послав Володимира Глібовича зі своїми військами. Володимир же Глібович послав [посла] до Ігоря, прохаючи в нього [дозволу] їздити попереду полком своїм, але князі руські дали були [Ігореві наказ] попереду їздити в Руській землі, так що Ігор не дав йому того. Володимир тоді, розгнівавшись, вернувся і, звідти йдучи, рушив на сіверські городи, і взяв у них багато здобичі. Ігор також вернув київські війська і приставив до них [сина] Олега [і] синівця свого Святослава [Ольговича], аби якось довести військо цілим, а сам поїхав [на половців], узявши з собою брата свого Всеволода [Святославича], і Святославича Всеволода [Чермного], і [синів своїх] Андріяна[557]з Романом, і трохи од чорного клобука з [ханами] Кулдюрем і з Кунтувдієм.
І прийшли вони до ріки до Хирії, і було тої ночі тепло і дощ сильний, і збільшилося води, і не було їм кудою переїхати [ріку]. А половці, котрі встигли перейти [Хирію] вежами, спаслися, а котрі не встигли, то тих захопили. І казали,
