Міфи України - Автор невідомий

є звичай викидати у Велику суботу шкаралупи яєць у річку. Шкаралупи ці через три з половиною тижні, на Праву (переплавну) Середу, припливають до рахманів, і ті лиш тоді святкують Великдень. Через це у зазначених повітах свято Правої Середи зветься «рах-манським Великоднем». В інших місцевостях рахмани мають назву «нави» (душі померлих), і самий їхній «Великдень», радісну вість про який до них доносять кинуті у воду на Святу Неділю шкаралупи крашанок, називається «нав-ським», або «русальним»; у деяких місцевостях середа, на яку припадає «рахманський Великдень», зветься «Правою (праведною) Середою». На «рахманський Великдень» ламають березові гілки, приписуючи їм цілющі властивості («правлять кістку»).

Власне рахмани — це брахмани, або браміни (індійські мудреці), про щасливе, безтурботне життя яких на Маорійських островах, під самим «сходом сонця», відомо з марновірної легенди, занесеної до рукописних збірників середньовічної літератури. Ці ж казки занесені й до старовинних легенд про похід Александра Македонського в Індію.

Книжна руська словесність знайома з рахманами, можна сказати, вже з перших сторінок своїх. У літописі преподобного Нестора читаємо про них: «Говорить Георгій (Амартол) у літопису… Такий же закон і в бактріян, яких називають брахманами й островичами, — котрі за настановами прадідів і з благочестя м’яса не їдять, вина не п’ють, блуду не чинять і ніякого зла не коять через страх великий перед Богом». У «Ходінні Зосима до Рахманів», яке видано професором Тихо-нравовим за рукописами XIV і XVII століть, життя рахманів зображено доволі докладно. Наводимо «Ходіння» це в стислому викладі професора М. Сумцова.

Преподобний Зосим 40 днів нічого не їв і просив Бога показати йому країну блаженних. Бажання його було здійснено. Спочатку верблюд переніс його через пустелю; тоді вітер приніс до ріки, за якою жили блаженні. Переправившись через річку з допомогою величезних дерев, що нахилили з одного берега на другий свої верхівки, преподобний Зосим ввійшов у землю рахманів і пробув серед них сім днів. Рахмани вдень і вночі пробувають у молитві. Вони харчуються плодами землі і п’ють солодку воду, що витікає з-під кореня одного дерева. Нема в них ні винограду, ні залізних посудин, ні ножів залізних, ні домівок, ні вогню, ні золота і срібла, нема й одежі. Приживши з жінкою двох дітей, рахмани розлучаються і живуть далі доброчесно. Вони сплять у печерах на землі, яку застеляють листям. Янголи сповіщають рахманів про праведних і грішних людей на землі, скільки кому визначено років життя, і рахмани моляться за людей, тому що, як сказали вони Зосиму, «ми з вашого роду будемо». Під час посту рахмани замість деревних плодів годуються манною, що падає з неба, і лише на підставі цього судять про зміну часу: «коли наближається день Воскресіння Господнього, то вкриваються дерева духмяними плодами, і таким чином дізнаємося, — повідомили вони Зосиму, — коли початок літа буває, а замість служби Воскресіння Господнього неспання буває в нас: пробуваємо без сну три дні й три ночі». Рахмани живуть від 100 до 360 і навіть до 1800 років. їм відомий час своєї кончини і помирають вони без хвороби і страху. Янголи підіймають душі померлих рахманів до Господа Бога. Душа вклоняється Богові і йде «на місце супокійне». Рахмани склали опис свого блаженного житія, передали його Зосиму і приязно провели преподобного до ріки.

Середньовічні міфічні легенди про рахманів перейшли і до таких книг, з яких наші предки черпали свої квазінаукові відомості. Так, «Книга, названа Козмографія» серйозно повідомляє про них таке: «країна голих рахманів розташована під самим сходом сонця, і вони мають царя… Житіє їхнє таке: одягаються листям з дерев садових і від них же плодами годуються, і жінок мають, а одягу й худоби не мають; ні міст, ні війни також не мають. І тут же під сходом сонця є місце, де беруть початок великі чотири ріки райські».

Казки про рахманів, які проникли в народ через давні книжкові пам’ятки, як ми бачили, дещо відбилися у свідомості народній, а подекуди переплелися з національними віруваннями в «навів», причому на українському ґрунті головним чином прищепилась частковість про рахманське Світле свято.

Українські легенди та перекази про воду, вогонь і початок винокуріння

І до води український народ також почуває 1 І глибоку повагу, бо вона конче потрібна для / І існування всіх живих істот і до того ж є мо-1 1 гутнім цілющим засобом від усіляких недуг.

Плювати у воду, а так само засмічувати її де б то не було і чим і як би то не було — великий гріх, і ті, хто не дотримується цього, бувають покарані головним болем. Як лікарський засіб воду застосовують у таких випадках: а) якщо дитина кимось або чимось перелякана, то над її головою ллють у воду розтоплений віск і потім цю воду дають дитині тричі пити і нею ж обмивають їй чоло і груди; б) якщо захворіє корова, то звичайно кажуть, що це зурочини — хтось глянув на неї і позаздрив, і хвору корову обприскують через решето водою (Холмська Русь); в) корови окроплюються водою відразу ж після отелення, притому їм дають ще й маленький шматочок артишу (козачого ялівцю) (Житомирський повіт); г) одержимі нашкірними хворобами намагаються викупатися першими — головним чином у Великий четвер — і вірять, що в такому разі вони неодмінно зціляться (там же). Вода застосовується майже завжди при різних нашіптуваннях.

Особливу цілющу силу від усіх хвороб має свячена вода — святовечірня, йорданська і стрітенська. Богоявленська вода обов’язково зберігається в кожній оселі, і нею так дорожать (в Ушицькому, приміром, повіті), що нікому сторонньому не дадуть, якби навіть той, хто просить, помирав; бджолярі окроплюють цією водою бджіл, аби в такий спосіб їм дати змогу брати мед з різних квітів неушкоджено.

Крім свяченої, дуже велику цілющу силу мають — «непочата вода» і вода «Єлена». Непочатою водою називається вода, яку зачерпують щоранку першою з ріки, колодязя чи криниці (ще краще — з трьох криниць) до сходу сонця; той, хто несе її, якщо зустрінеться з кимось, не повинен вимовляти жодного слова, інакше вода втратить свою цілющу силу і не дасть тому, хто вживає її, ніякої користі. Особливо корисно купати в непочатій воді хворих дітей (Ушицький, Літинський, Старокостянтинівський і Харківський повіти).