Міфи України - Автор невідомий
Щоб не повертатися ще раз до порушеного в наведеній легенді питання про винайдення горілки, доречно буде навести тут і ще дві легенди про той же предмет. Першу з них записано в Чернігівській губернії.
Було це не за нашої пам’яті. Жили собі тихо люди та поживали, проклятої горілки цієї зовсім не знали. Став диявол гадати та вигадувати, що б таке встругнути людям. Нарешті— таки вигадав.
— Зачекай, — каже, — я їм з нехворощу (розрізняють чотири види нехворощу): а) полинець — Artemisia austriaca; Artemisia campestris; б) вінички, польова нехворощ — Artemisia scoparia waldst et Kit; в) чорнобиль — Artemisia vulgaris L.) такого питва зварю, що хто вип’є його — очманіє і накоїть всіляких лих, чим і потішатиме мене. І заходився він варити те питво. Вогнище розіклав таке величезне, що все небо затягло димом, який дійшов навіть до Самого Бога. «Чи не чуєте ви диму?» — Бог запитує. — «Чуємо, — відповідають святі, — та не знаємо, звідки він іде». — «Петре! — каже Бог, — піди, поглянь, що там таке коїться». Накинув Петро на себе хламиду й пішов. Приходить до нечистого, питає: «Що це ти робиш?» — «Та варю людям питво, — каже, — хай п’ють собі — менше воду питимуть». — «Бач, який ти добрий! Що ж, воно — добре?» — «А от скуштуй». — «Дай». Дав йому диявол, а Петро як випив (чоловік він непитущий), так і з місця ані руш, тут же й звалився. Диявол тим часом далі жене. Від людей цілісінький день відбою немає: кожен хоче наввипередки дістати того питва. А на небі дим просто-таки в носах усім крутить, очі виїдає. «Що це таке? Ходи-но ти, Павле, та гукай сюди Петра. Що він там робить?!» — каже Бог. Накинув на себе хламиду Павло, приходить до нечистого. «Чого це Петро тут лежить?» — питає. — «Спить: натомився дуже». — «А ти що робиш?» — «Та людям питво варю». — «Що ж це за питво?» — «Скуштуйте. Он бачите — люди ледь не б’ються через нього». — «Нумо вже, частуй». Диявол почастував. Павло випив, ступив потім кроків зо два, впав, та відразу ж і простягнувся. А на небі ніяк дивиться від диму! Ось Бог звертається до Юрія. «Ходи-но ти, козаче, та дай тим обом доброго прочухана. Та який там чорт димить? Звели негайно припинити, не то Я Сам як устану, то за кучері так відтягаю, що довго потилицю чухатиме!» Юрій розлютивсь, схопив списа й величезну шаблю і вмить опинився біля нечистого. «Що це ти робиш? — питає. — Давно тебе, мабуть, за кучері дерли та висп’ятками з неба гнали! Забув? То я нагадаю! Ти що — нас на шинку прокурити хочеш — га?» Нечистий перелякався. «А ці чого тут попростягалися?» І відразу ж — штурх Павла під бік. Павло підхопився. Юрій давай тоді розбуркувати Петра. Підвівся і Петро, котрий лежав так близько коло вогнища, що в нього зітліла пола. Поглянув Петро на пропалену полу, та й каже: «Будь же ти, прокляте питво, горілкою!» Тут Юрій став розпитувати, що з ними сталося. Петро й Павло розповіли йому і, не гаючись, узялися втрьох за нечистого. Звалили його, як сніп, додолу. Юрій то списом його прохромить, то шаблюкою вздовж потягне; а Петро й Павло і висп’ятками, і кулаками йому піддають. З нечистого тільки щетина сипалась, і шкура на ньому зовсім порепалась. Натішившись вдосталь з нечистого, загасили вони вогнище та й пішли собі геть. Довго по тому лежав нечистий, не ворушачись, не дихаючи. А надвечір поповз навкарачки до себе в запічок і там усе кректав, охав і стогнав. Отак-то обійшлась нечистому його вигадка! Недешево дісталась вона й людям. Довго вони думали й гадали, як це можна зварити з нехворощу таке добре питво — горілочку. Та з нехворощу зварити — не зварили, а от з хліба дотумкали-таки. І нечистого не треба: краще від нього умудрилися. А йому тільки й треба було — підвести людину.
Другу легенду записано в Літинському повіті.
Під час земного життя Спасителя один чорт, що верховодив над іншими чортами, жив собі у невеличкому будиночку і знічев’я надумав гнати горілку з див-дерева. Якось зайшов до нього Спаситель зі святими Петром і Павлом, і чорт, бажаючи скласти їм шану, став частувати подорожніх винайденою ним горілкою. Спаситель відмовився, а святі Петро й Павло випили по чарці. Після першої чарки святий Павло схотів випити ще і, звертаючись до чорта, каже: «Га! Добра твоя горілка! Давай-но вип’ємо ще». Чорт дав другу чарку, випивши яку Павло почав вимагати ще й третю. Врешті-решт, Спаситель став прощатися з чортом. А той у цей час зірвав зі святого Павла шапку і каже: «Перша чарка на приїзд, друга — на виїзд, за третю — заплати!» Сталося так, що ні в Спасителя, ні у святого Павла, ні у святого Петра не виявилося грошей. Тоді Спаситель рече до чорта: «Стривай, віддай шапку, а тобі буде така заплата: душі тих людей, які помруть від горілки, будуть твоїми». Чорт погодився на це і віддав шапку святому Павлові. Звідтоді чорт завжди проживає у корчмах, де й підбурює людей обпиватися горілкою до смерті, бо в цьому — його прямий прибуток.
На Україні звичайно уособлюють вогонь в образі мстивої людини, тому всі ставляться до нього шанобливо. Так, плювати на вогонь гріх, і якщо плюне хто на нього, така людина на тому світі буде покарана й лизатиме розпечену сковороду. Господині мають замітати жар особливим чистим віником, хрестити і щоразу неодмінно ставити при ньому глечик з водою і класти поліно — аби йому завжди було що їсти й пити.
Вогонь застосовується в таких значних заходах: 1) при освяченні води на свято Богоявлення, для чого стріляють в момент занурення священиком хреста у воду з рушниць, і задимлене клоччя, яке вилітає після пострілу з дула, хапають і зберігають, як святиню; якщо ж не стріляють, то від палаючих «на Йордані» свічок запалюють ганчір’я, яке потім приносять додому і випалюють ним хрести
