Міфи України - Автор невідомий
Один мисливець проходив з рушницею поблизу величезної скелі. Була сильна гроза. Пішов дощ і мисливець сховався під навісом скелі. Тоді, коли гримів грім і спалахувала блискавка, диявол спокійнісінько сидів під навісом скелі; та тільки-но вщухало, він виходив з-під скелі, ставав догори ногами і починав дражнити Бога. Гримів грім, та від його удару диявол миттєво ховався під скелю і таким чином рятувався. Мисливець усе це бачив, але спочатку не наважувався вистрілити «в панича маленького, в камізель-ці, безп’ятого і з пазурами на руках і ногах». Довго дивився мисливець на витівки диявола, та, зрештою, вибравши слушну хвилину, вистрілив у «панича». Куля так і протяла того; та коли мисливець підійшов до місця, де перекидався диявол до прострілу, то побачив лише пролиту смолу. У цей час підлетів до мисливця архістратиг Михаїл з рушницею на плечах і став дякувати, пропонуючи дати йому все, чого він лиш забажає, за зроблену послугу. Мисливець попросив собі у винагороду рушницю, що була в Михаїла, бо дуже вже вона йому запала в око. Михаїл почав було відкручуватися, кажучи, що рушниця його для мисливця зовсім непридатна. Та врешті-решт змушений був поступитись. Помінялись вони рушницями з такою умовою, що коли мисливцеві чомусь згодом не сподобається архістра-тигова рушниця, то він має право вимагати розміну. І став з того часу мисливець полювати з архістратиговою рушницею; що, бувало, не вгледить, все вб’є без похибки, хоч би то був щонайменший звірок. Звуку пострілу з архістрати-гової рушниці зовсім не можна було відрізнити від звуку грому. У селі, де жив мисливець, був великий ставок. Вийшов якось мисливець на ставок пополювати, і бачить зграю диких качок. Прицілився, вистрілив — і вбив усіх до одної. Зібравши качок, він пішов до поміщика того села. «Де ти набрав стільки дичини?» — питає поміщик. — «Настріляв на вашому ставку!» — відповідав мисливець. Поміщик нізащо не хотів вірити, побачивши таку величезну кількість качок, і питає: «А в який час дня ти стріляв?» Мисливець відповів. «Так, — сказав поміщик, — якраз саме в той час чув удар грому». Звідтоді мисливець став боятися архістратигової рушниці і пішов на умовлене місце, щоб розмінятися. Архістратиг Михаїл погодився. Мисливець, узявши свою рушницю, відразу ж пішов на полювання і побачив, що тепер і його рушниця стала незрівнянно кращою, ніж була раніше.
У Літинському повіті грім вважають звуком, який виникає від пересування по хмарі страшної смертоносної гармати, якою правують святий Юрій та архангел Гавриїл (у Новоград-Волинському повіті — архангели Михаїл та Гавриїл). Гармату цю заряджає святий Юрій стрілою з якоїсь твердої маси, подібної до каменя, а запалює і спрямовує постріл у чорта архангел Гавриїл (у Луцькому повіті громом та блискавкою правлять архістратиг Михаїл і святий пророк Ілля). Громові стріли (блеменіти, шматки розплавленого електрикою блискавки піску або каміння) мають вигляд або тонкої лозини, або конічної кулі, часом вони бувають жовті, як свіча. Після пострілу гармати громова стріла входить у землю на сім сажнів (у Старобільському повіті — проходить крізь землю «на другий світ») і через сім років виходить назад на поверхню. Той, хто знайшов громову стрілу, зберігає її, як святиню. Вона застосовується під час різних хвороб і особливо допомагає від кольок; вона ж уберігає від ударів грози, відводить усілякі лиха, чари і лихі сили і взагалі приносить щастя і статок в оселю, де зберігається. Допомагає вона також і від хвороб свійських тварин. На тому місці, де впала громова стріла, не можна ставити ніякої будівлі, бо через сім років грім знову вдарить у те саме місце.
Уявлення про чудесну сутність громових стріл широко розповсюджене взагалі в усіх слов’ян; відоме воно і багатьом первісним народам Азії, Африки, Америки і Полінезії. Характеристичні ознаки повір’я скрізь більш чи менш одні й ті ж самі. Окремі місцеві зміни його в цілому незначні і несуттєві. Наприклад, поляки закопують стрілу, щоб зберегти дім від грому, під поріг; південні слов’яни носять її завжди з собою, як особистий амулет; у Норвегії у XVIII столітті щочетверга ввечері стрілу мили, змащували олією і клали на свіжу солому і т.ін.
Очевидно, громові стріли завдячують міфічному поняттю про бога-громовика як своїм походженням і зовнішнім виглядом, так і своїми чудесними властивостями. На них, як на нащадках єства бога родючості, правди і добра на землі, позначився також відблиск світлих і добродійних рис його характеру. Цілком імовірно, втім, що цей останній процес відбувся на ґрунті первісного фетишизму, що одухотворював каміння й інші предмети і наділяв їх потім надприродними силами. Як би там не було, однак громові стріли являють собою в мініатюрі повний відбиток складної сутності добродійного й грізного, світлого і темного бога-громовика.
Грім буває найчастіше тоді, коли небо суціль покрите хмарами, бо саме в цей час чорти особливо полюбляють дражнити Бога: бігають шляхами, крутячись у вихорі, ламають у лісах дерева, зривають дахи з будівель тощо. Аби архангелу Гавриїлу зручно було бачити, де ховається чорт, і стежити за напрямком польоту розпеченої стріли, зриваються хмари, крізь які тоді прорізується світло справжнього неба (блискавка у вигляді прямої смуги або риски, зигзаги і змійки утворюються тому, що громова стріла летить за дияволом, який утікає, по всіх напрямках. — Подільська губернія).
У Харківському і Луцькому повітах грім вважають стукотом від колісниці, якою їде по небу пророк Ілля (у Ста-робільському повіті — святий пророк Ілля горщики везе, або роз’їжджає на колісниці по небу разом з Богом), а блискавку — іскрами з-під копит коней, які везуть цю колісницю. Під час своїх роз’їздів Ілля стріляє особливими кулями в чортів. Коли в грозу згорить копиця сіна або якась будівля, то це — знак, що чорта вбито; а коли нічого не згорить, то тоді Ілля схибив, і чорт щасливо втік (Холм-ська Русь). У Вінницькому повіті грім
