Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
На різних слов'янських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами сільськогосподарських культур (зернових, коноплі та льону, винограду чи фруктів тощо), неоднаковими періодами дозрівання врожаю в різних реґіонах. Тому у цей час, як і упродовж усього року, є безліч менших свят, що мають свої територіальні відмінності та особливості. Відповідно до етапів та видів праці обрядові пісні осіннього циклу поділяються на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі.
Зажинкові (зажнивні) пісні — це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов'язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): « Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова». При величанні ниви нерідко згадувались усі поперідні види праці на ній:
Чия то красна нивка? А хто її зерном сіяв, — Люба би му всяка днинка; Золотом би любо віяв! А хто їїрозно орав, — А хто її подовж смичив, — Гаразд би ся на все імав! Солодко би ся випочив!Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахів та сил природи, їх заворожування:
Там на горойці три панинойці ячмінь жнуть.
Рефрен: Гей милий боже, хто ж їм допоможе?
Не вижнуть! Соненько низько, вечеройка близько, не вижнуть! Пташеньки літають, снопойки зношають, не знесуть!
(Рефрен) Сивий соколейко копойки складає, не зложить! (Рефрен) Зозулька кує, копойки рахує, не злічить! (Рефрен)
Зустрічаються також замовляння проти шкідливих рослин чи птахів: « Ти, червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозі, / При кінці, при дорозі! ».
Часто ці твори, як і замовляння, виконуються у формі діалогу. Дехто з дослідників вважає, що діалогічна форма є більш давньою, ніж оповідна. Але, на думку Ю. Крутя, — форма діалогу — не вирішальний показник: «Головним критерієм старожитності тої чи іншої хліборобської пісні слід вважати її безпосередній зв'язок з обрядом, поширеність і варіантність, а також сюжетну й образно-поетичну спорідненість у різних слов'янських народів...»
По завершенні зажинок, ідучи з поля на ніч, прощалися із ланом до ранку. Деякі пісні є відгомоном цього ритуалу:
— Ой добраніч, широкеє поле,
— Приходьте завтра раненько, Жито-житечко! Як сонійко зійде,
— Добраніч, на здоров'я, Росиця опаде
Жнії молодії, серпи золотії! Та приносьте по бохону хліба...
Жнивні пісні — цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців:
Там у полі криниченька, Золоті серпи мали, Навколо пшениченька. Срібнії юрочки, Там женьчики жали, Що в'язали снопочки.Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків):
Перепілочка — малий птах, малий птах, Попід межею літала, літала І колосочки збирала, збирала, І в снопочки в'язала, в'язала, І в копоньки складала, складала.
Втіленням духів померлих предків виступає й хмара, що символізує родючу вологу і сприяє кращому врожаєві:
Із бору темна хмаронька йде, Рідна матінка попереду. Молода дівонька пшеницю жне. Не водою обіллє мене — — Чи не страшно тобі, дівонько, — Щастя-долю принесе мені. Темної цієї хмароньки? Не водою мене намочить — — Чого ж мала б я боятись? Щастя-долю мені напророчить... У хмароньці — весь мій рід.У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з'являються архетипні образи небесних світил, — сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі — «скільки в небі зірочок — стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.
Древніми тут можна вважати мотиви, якими жниці закликали одна одну жати швидше до кінця. Дж. Фрезер пов'язує традицію змагання женців із ритуальним жертвоприношенням жниці (зав'язуванням у сніп), яка зжала останні колоски на полі і, як вважалось, на неї переходив дух поля. Згодом женці такими піснями підбадьорювали один одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочинку, смачної вечері:
Наша хазяічка дома домує Варила варенички в