Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
У купальських піснях дуже часто зустрічається мотив потопання дівчини, яка просить порятунку у своїх рідних — батька, матері, сестри, брата, але ті відмовляються її рятувати. Подекуди він може сприйматись як покарання дівчини за непослух, але Е. Тайлор, вказуючи на значне поширення цього мотиву у різних народів, дає інше пояснення: водні духи, за язичницькими уявленнями, вимагають Чертов, тому «абсолютно очевидно, що з цієї точки зору спасіння потопаючого, тобто виривання жертви із кігтів водяного духу — це безглуздий виклик божеству, який навряд чи зможе залишитися непімщеним...».
Оскільки купальська ніч була часом язичницьких оргій, то тема кохання та тілесної любові є однією із центральних у цих піснях:
Малая нічка проти Купала, Ночувала другу у темному лугу, Де ти, дівчинонько, да ночувала? Вставай, козаче, невірний другу, Ночувала нічку у барвіночку, Ночувала третю під ожиною, Вставай, козаченьку-недовірочку. Із вірною да дружиною.У купальських піснях ряд мотивів та образів перегукуються з русальними. Таким, зокрема, є мотив загадування дівчині загадок парубком або його посланцем:
Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш? Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки, Не сплю, не лежу, стрілочки стружу, Загадайте їй три загадочки, Котрі луччі — в пучечки в'яжу, Як одгадає, так моя буде, В пучечки в'яжу, на Дунай пускаю: Не одгадає, не моя буде...Із приходом християнства та принесенням на слов'янські землі нової моралі церква вела боротьбу проти язичницьких оргій як складового елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та ідолопоклонством. Зокрема М. Грушевський цитує слова псковського монаха Памфіла (16 ст.) про це свято: «Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться — з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть»; та описи зі «Стоглава»: «Против празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого «клопотання». Тому в багатьох купальських піснях, що належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати допомогу від інших дівчат та хлопців. Згодом церква у цей день встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у видо зміненій формі був закріплений тогочасною церквою. Синкретизмом елементів язичництва та християнства позначена більшість купальських та собіткових пісень пізнішого періоду творення, на зразок:
Свята Пречиста собітку палила — Дай же нам, Господоньку,
І всіх святих просила. Першеє поломіненько — озимое
Всі святиї на собітці били, житцо,
Господа просили. Господа хвалили: Другое поломіненько — пшеничка,
Третєє поломіненько — горошок...
У наш час залишки цього свята зберігаються в народі за традицією.
Ще одним жанром усної народної творчості літнього циклу є твори, відносно пізніші за походженням і пов'язані з Петрівкою.
Петрівка починалась відразу ж після святкування Русалій, а пісні, що виконувались у цей час, називались петрівчані (або петрівчанські). У них розробляється тематика творів календарної обрядовості зимоого та весняного циклів. Пора теплих літніх ночей була періодом молодечих забав, кохання, підшукування пари для подружнього життя, рій про майбутнє. Петрівчані пісні, як й інші подібні жанри, зберіають елементи давніх вірувань, форму замовлянь, архетипову обазність:
Петрівочка наступає — Ячмінь колос викидає — Сива зозуленька вилітає. Соловейко голос покидає, Собі соловейка викликає: А як петрівочка минається, — Ой вилинь, вилинь, соловеєчку Сива зозуленька ховається, З вишневого саду та у темний луг, По борозенках скитається. А із лугу — на калиночку. Та будеш щебетати, А я біля тебе жалібно кувати!У цих творах часто зустрічаються образи-символи прадавніх тотемів-дерев (верби, дуба, явора, берези, калини, терену); птахів (зозулі,
