Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Нерідко такі пісні виконуються у формі діалогу:
А в нашого господаря сивий кінь, — Ой женчики, женчики, ви мої, Ой літає він по полю, як сокіл. Чи дожали житечко ви мені? Ой літає він по полю, літає. — Ой дожали житечко, дожали, Та й все своїх женчиків питає: Щоб здорові на другий рік діждали.Інша група величальних обжинкових пісень призначалася для виконання їх при воротях, у дворі та в домі господаря. Цими творами похід женців сповіщав володаря жнив про те, що його робітники повертаються з поля: «Ой одчини, господарю, новий двір, Несем тобі вінчика на вибір...». Женці у цих величальних творах викликали всю родину господаря на двір радіти успішному завершенню врожаю:
Ой на небі ясний місяць з зорою, Ой на небі ясний місяць з зірками, Вийди, вийди, хазяїне, з жоною! Вийди, вийди, хазяїне, з дітками!Архетипи сонця, місяця, зірок наближають цю групу пісень до величальних колядок (тут трапляються й перегуки з колядками, на зразок «Жала Ганнуся шовкову траву на зорі, Гей, по зорі, по місяці ясному»). Подібним є і те, що серед обжинкових величань є твори, призначені для окремих членів родини. Співаючи господареві, женці звеличували його працю, мудрість, уміння вчасно засіяти і виростити хороший врожай, його турботу за поле, добре ставлення до женців. Частий мотив скликання женців на гостину і частування з нагоди завершення жнив. У цих творах зустрічаються прохання викупу за віночок та плати женцям за роботу: «Хоч гордуй, господарю, а хоч не гордуй — за вінчики червінчики наготуй...». У найархаїчніших творах цієї групи зберігаються натяки на жертовні трапези на полі, що вважалися необхідними для забезпечення родючості ниви:
Ой вижали житечко в добрий час, То не буде житечко вилягати. А тепер, господарю, частуй нас! А як будеш, господарю, поїти, Ой як будеш, господарю, частувати, Буде тобі житечко родити.Викуп за вінок завжди постає своєрідною жертвою за те, щоб добре велось господарство, щоб сили природи сприяли у всьому.
Були також окремі величальні обжинкові пісні, які співалися господині. У них величалась її краса, працелюбність, хороше ставлення до женців:
Добродійка пишна за воротонька вийшла, Стала си у воротях у червоних чоботях. Тарілочку тримає, женчиків вітає, Віночка виглядає...У величаннях господині звучить мотив подяки їй за те, що в час жнив вона турбувалась про робітників, виглядала їх з поля, вчасно давала обід та вечерю, готувала для них найкращі страви. Оспівується її любов до господаря, з яким вона ділить турботу про врожай, потішає, що він вже зібраний:
Господиня калину ламала — Спи, господарку, доволі, І господареві в головах поклала: Вже твоя пшениця в стодолі.Поряд з господинею величаються її діти. Особливі твори призначалися дорослій дочці, яка теж оспівувалась як хороша господиня, що готує женцям святкову вечерю на честь обжинків:
Що Ганночка дівка по дворику ходить, Женців привітає. В руках ключі носить, скрині одмикає... Столи тесовії, женці молодії. ...Скатерті виймає, столи застеляє. Ой паночку наш, обжиночок ваш. Гу-у-у!Кінцевий вигук «Гу!» часто зустрічається у піснях давніх, в яких знаходимо залишки обрядів відлякування злих духів від поля.
В окрему групу обжинкових пісень можна виділити твори, якими супроводжувався обряд ритуального випікання короваю з нового зерна (своєрідна жертва богам та духам поля). Ця лірика сповнена елементів давньої міфології. У ній часто звучать розмови з короваєм, звернення-замовляння до нього як до живої істоти: «Короваю мій рум'яний, Чи боги тебе малювали?», «Вітай, вітай, святий короваю, Вітай, вітай, гість із божого дому. Де ж ти був, святий короваю, Що ж ти бачив з божого дару?» Зустрічаються тут і звертання до язичницьких божеств, які, на думку праслов'ян, сприяли хорошому врожаєві:
— Ладо моє, Ладо моє, що є на тім короваї? (Рефрен, що повторюється після кожного рядка). — Єсть на нім зорка і місяць ясненький.
— Єсть
