Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Такими ж древніми є мотиви, де пиття ритуального напою супроводжується закликами: «Будем, сестри, жито жати /їв житі бога шукати... / Знайшли бога при барильці / Та при красненькій горілці». Ці мотиви перегукуються з пошуками в колосках маленької дитини, де простежуються натяки на жертовні ритуали: «Нам потрібне дитятко, Як додому прийдемо, Щоб хазяйка злякалася, Злякалася — заплакала».
У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на важку непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сонцеві за те, що їх палить, або просять вітер їх освіжити. Анафоричні повтори наближають такі твори-звертання до замовлянь.
Обжинкові пісні — це твори, якими супроводжувались обряди, пов'язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, — пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.
Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця...». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до ниви:
Ой нивоноко, нивонько, Верни нашу силоньку. Як ми тя зажинали. То ми силоньку мали, Тепер ми марнесенькі, Як лебідь білесенькі.Часто біля «бороди» імітували оранку, сівбу, скородження, що було символічним відтворенням цілорічного кола польових робіт і мало, за віруваннями, забезпечити безперервну родючість ниви. При цьому співали: «Вже-сьмо посіяли, поорали, поорали, / Бодай-єсьмо на без рок дочекали, дочекали». Тотемічними віруваннями позначені обжинкові пісні-звертання до польових птахів. Провідними їх мотивами є смуток за минулим літом, співчуття:
Перепілонько біла, Перепілонько мала, Де ж ти будеш сиділа? Де ж ся будеш ховала? Нема жита ні пшениці Ми жито вже пожали На господарській нивці. І в снопи поскладали.Частий мотив скликання пташкою (перепілкою, павою, соколом, яструбом тощо) своїх малих дітей додому із поля.
Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків, наряджання «княгині», процесії женців від поля до дому господаря:
..Женчики кружинають, В нашого господаря Пшениці дожинають. Та золотая брама. Кінець нивоньці, кінець, Мальовані одвірки, Будемо плести вінець. Зробим сьогодні обжинки. То з жита то з барвінку Світи, місяцю, з гора, На хорошую дівку. Щоб була видна дорога...Часто символічний вінок постає у піснях персоніфікованим образом — духом поля, до якого звертаються женці: «Не лежи, віноньку, не лежи при зеленій межі; підведи головоньку, час тобі додомоньку». Нерідко в цих піснях вінок розмовляє із господарем, проситься до хати, розповідаючи про своє життя на полі:
...Хай я в стороні спочину, Буйного вітру начувся, Ой поки піду на ниву. Дрібного дощу напився. Вже я в полі набувся, На хороших женців надивився.У цих піснях зустрічаються звертання до сил природи, запрошення їх повернутись у поле: замовляється вітер повіяти на вижату ниву, хмара з дощем — повернутися, щоб «покропити віночок». Ідучи з ниви, женці прощалися з нею до наступного року, співаючи: «Бувай, нива, здорова, Я тебе поборола».
Значна кількість обжинкових пісень призначалася для співу по дорозі від поля до дому господаря. Вони зберегли елементи обряду котіння віночка, величання кращої жниці:
Наші женчики з поля йдуть, То не голосок, то женці На двір голосок подають: Привели дівоньку у вінці.Серед обжинкових пісень можна виділити окрему групу творів величального характеру, які за формою, структурою, поетикою, ху-дожньообразною системою дуже подібні до відповідних колядок, щедрівок, веснянок. Частина цих творів призначена для виконання на полі господареві, який присутній при завершенні праці:
Наш пан молоденький, В щасливу годиноньку. Під ним кінь