Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Іншим видом ворожіння на вінках був обряд пускання їх за водою, і за тим, як вони плили (швидко, обертаючись, тонучи, зв'язавшись з іншим вінком тощо), загадували майбутню долю.
Обряд вінка також фігурує у ряді купальських ігрищ еротичного характеру:
По садочку ходжу, виноград саджу, Посадивши та й поливаю, Ой поливши та й нащипаю (щипають дівчата хлопців). Нащипавши, віночка зів'ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме...Потім дівчата розбігаються врізнобіч, а хлопці намагаються їх зловити.
Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Купайлиці), а ввечері — навколо ритуального вогнища, що має «горіти високо», символізуючи з'єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум'я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою: «У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних тварин». Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався — собітковими. Ці твори зафіксували елементи замовлянь, опису цього дійства:
Долішняни, горішняки, Сходьтеся до нас на собітку, Спечемо вам сліпу кішку.... Освячення вогнем: А де той святий Ян, Освяти нам наше зело, Що нам три огні клав? Наше зело і корене, А ти, Яне, святий Яне, Што на огень положене...На думку багатьох дослідників, обряд перестрибування через полум'я є видозміною архаїчної жертви «переведення через вогонь»:
Ой на Купала вогонь горить, їй віночка не загубіте, Ой там Ганнусю перевозять. її віночок рутв'яненький, Ой помаленьку її везіте, їі Іванко молоденький...Згодом обряд перестибування через вогонь став символічним очищенням перед жнивами. Подекуди купальське багаття розкладали над водою, і хлопці з дівчатами, що перестрибували через собітку, падали у воду. Потім молодь ішла у гущавину «шукати цвіт папороті».
На деяких територіях Купала не спалювали у вогні, а топили. Це було пов'язано ще з одним відомим ритуалом, який проводився вранці після святкової ночі, — купання молоді у воді — і вважався обрядом очищення після оргій. Тому тут вода, як у всій календарній обрядовості, є обов'язковим архетипом. У цьому виявляється зв'язок купальських пісень не лише із жанрами весняного та літнього циклів, а й з колядками та щедрівками, у яких нерідко зустрічаються мотиви знесення дівочого вінка у річку, перехоплення молодцями дівчини-перевізнички, переведення через потік тощо. Як у всій давньослов'янській ліриці, вода у купальських звичаях та піснях є символом парування, вінчання (очевидно, етимологічно від «вінок»):
Ой на Йвана на Купала, Там Марія купалася, Там Марія в воду впала, Ой на Йвана, на Купала, Ой на Йвана, на Купала, Там з Іваном вінчалася...Часто картини купальського купелю хлопця та дівчини подаються алегорично:
Ой загородю терном річку, Із лебідкою вітатися... Та пустю лебедя і лебідочку, То не лебедь і не лебідочка, — А сама буду дивитися, То Ригор парубок, Як буде лебідь купатися... І Наталя дівка...Частий мотив віддання дівчини тому молодцеві, що витягне її із води, коли вона топиться, або зловить у воді її вінок. Такі твори нерідко завершуються трагічно:
Подобіцявсь Іванко віночок поняти, Як ступив ногою — по пояс