Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

Дочки Пелія, побачивши таке диво, загорілися бажанням повернути молодість своєму батькові. Коли Еєт спав, дочки підкралися до нього, порізали батька на кавалки і вкинули в казан. Підступна Медея неймовірно зраділа — вона й гадки не мала вертати Еєтові молодість. Тільки посміхнулась жорстока чаклунка Еєтовим дочкам — і зникла разом із чарівним зіллям. Вжахнулися дівчата зі страшного чину власних рук, та було запізно.

Та хоч як вірила Медея, що після Еєтової смерті Язон зробиться царем, проте не так сталося, як гадалося. Син Пелія Акаст захопив владу, і Язонові довелося залишити негостинну Тессалію. Притулок Язонові та його дружині Медеї дав давній друг його батька Креонт. Тут славетний герой прожив двадцять років, тут у нього народилося двійко синів.

Аж на ту пору підросла Креонтова дочка — красуня Креуза, і володар Коринфу задумав одружити з нею Язона. А для того, щоб Медея не плуталася під ногами, Креонт вислав її подалі з Коринфу. Медея благала чоловіка: «Зглянься на мене! Поглянь на наших чудових синочків, яких я тобі народила! Згадай все, що я зробила для тебе!» Проте Язонові мов розум потьмарився — він прогнав дружину геть від себе.

Тоді Медея вмовила Язона лишитися хоча б на один день, щоб востаннє натішитися з діток. «Я прощаю тобі твою зраду, — начебто смиренно мовила вона. — Нехай буде, як ти замислив. І щоб ти знав, що я бажаю тобі щастя у новому шлюбі, я б хотіла зробити твоїй нареченій подарунок, адже вона виховуватиме моїх дітей. Нехай вона добре дбає про них, нехай пам’ятає про мене!»

Язон погодився, і чаклунка Медея покликала дітей. «Ось вам, дітки, — сказала вона до синів, — золота корона і весільна сукня. Віднесіть їх своїй новій мачусі». Брати схопили подарунки і побігли до Креузи. Еєтова дочка була в захваті від подарунків. Вона не могла втриматися — одразу ж вдягнула і блискучу сукню — тканий золотом пеплос, і золоту корону та побігла милуватися перед люстром.

Бідолашна Креуза не знала, що чаклунка Медея просочила сукню смертельною отрутою. Щойно дівчина вдягнула її, як у неї запаморочилось у голові, а все тіло почало ломити. Вона хотіла здерти сукню, проте та сиділа щільно, мов зміїна шкіра. У жахливих муках Креуза померла, так і не доживши до весілля.

Але мстива Медея і тут не заспокоїлася. Треба відняти у Язона все, що він любить! Він понад усе любить своїх синів? Що ж! Нехай до кінця життя карається і мучиться! У нападі безуму Медея зарізала власних дітей. Коли Язон вбіг до покою, синочки були вже мертві. Мов роз’ятрений лев, кинувся він на колишню дружину, проте чаклунка застрибнула в колісницю, запряжену крилатими драконами, і зникла в безкрайому небі.

Безрадісним було дальше життя Язона. Довгі роки він вів жалюгідне буття, поки зморшки не поорали його мужнє обличчя. Про колишні подвиги славетного героя нагадував тільки старий «Арго», який припадав піском на березі. Часто Язон виходив до корабля і розмовляв із ним, а потім засинав біля єдиного свого друга, який трухлявів так само швидко, як і його колишній керманич. А одного разу Язон, як зазвичай, заснув у холодку побіля корабля. Язон спав і не чув, як над морем здійнявся шторм, хвилі несамовито билися в берег, ламали і трощили боки старого «Арго», поки корабель не здався і не розвалився на шматки, поховавши під своїми уламками мужнього Язона.

На березі Геяеспонту, у долині річки Скамандр, розкинулося місто, що його збудував цар Іл, син царя Троя. Одного разу Іл брав участь в атлетичних змаганнях, що влаштовані були у Фрігії з волі самого Зевса. Вправний і дужий воїн легко переміг у змаганнях, і тоді Зевс власноруч передав йому пишну нагороду: п’ятдесятьох юнаків і ще п’ятдесятьох юнок, а також рябу корову. Зевсова воля була такою: Іл має вирушити в путь разом із

юнаками та дівчатами, пустивши поперед себе рябу корову. Де корова зупиниться, там має бути засноване нове місто.

Довго дибала корова долинами й луками, час від часу спиняючись, аби поскубати травичку, проте ніде не затримувалася надовго. Аж нарешті вона притомилась і лягла у підніжжя пагорба десь у Малій Азії. Іл здивувався: невже тут я маю заснувати місто? Тут, так далеко від дому? І тоді Зевс — громовержець, щоб підтвердити вибір місця, скинув із неба паладій — дерев’яну скульптуру озброєного божества, яка мала стати охоронителем майбутнього міста.

Тоді Іл сміливо заклав у підніжжі пагорба місто, назвавши його Троєю на честь батька, проте іноді на честь їла місто ще називали Іліоном. Цар Іл узяв собі за дружину німфу Евридику, і в них народився син Лаомедонт. Коли Лаомедонт змужнів і став царем, він схотів зміцнити батькове місто та звести довкола Трої високий мур. Він скликав звідусіль найкращих каменярів і мулярів. Володар моря Посейдон і сонцесяйний Аполлон, перевдягнувшись каменярами, також з’явилися на заклик і запропонували свої послуги. Лаомедонт вельми зрадів, побачивши, як вправно працюють невідомі майстри, й пообіцяв їм гарну винагороду.

Посейдон і Аполлон стали до роботи. Вони завиграшки рубали каміння та складали його у грубезну муровану стіну. Якщо раніше каміння просто складали, нічим не скріплюючи брили між собою, то Посейдон — володар води й Аполлон — сонячний бог показали людям, як робиться цемент, який твердне на сонці, коли висихає вода. З допомогою могутніх богів міцний мур був дуже швидко збудований, і Посейдон та Аполлон зажадали