Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

Та зненацька неперевершений співець Орфей вдарив у струни своєї ліри, і над морем розляглася дивовижна мелодія. Від здивування сирени замовкли, а Орфеєва пісня лунала дедалі дужче, допоки корабель не проминув зловісний острів. Розлютовані сирени зосталися далеко позаду — сюди вже не сягали їхні звабливі співи. Так аргонавти щасливо уникли смерті, але попереду вже чигала нова небезпека.

Дедалі більше островів траплялося аргонавтам на шляху. З цього вже було знати, що вони недалечко від небезпечної Сіцилійської протоки. Тут на одному березі в печері мешкало страшне чудовисько з дванадцятьма ногами, з шістьма головами, з трьома рядами гострих зубів у кожній пащі. Звалося чудовисько Сциллою. А на протилежному боці мешкало чудовисько Харибда, і пройти вузькою протокою поміж двох берегів було найстрашнішим випробуванням для моряків.

«Арго» наблизився до Сіцилійської протоки, де його чекала неминуча загибель. Проте вчасно втрутилася могутня Гера — покровителька аргонавтів. Вона звеліла морським німфам — нереїдам підхопити корабель грецьких героїв і безпечно пронести його через страшну протоку. Нереїди так спритно упоралися, що ні Сцилла, ні Харибда не встигли й помітити «Арго». Язон і його товариші попрямували далі.

«Арго» стрімко розтинав хвилі. От уже попереду замаячіли обриси Пелопонесу. Та раптом над морем здійнявся страшний буревій і помчав корабель назад у відкрите море. Довго носив він судно безкраїми просторами і нарешті викинув на дикий, пустельний берег. «Арго» міцно засів у прибережному піску, навіть усі герої одностайно не могли зрушити його з місця, щоб доправити до води. Невже доведеться покинути надії повернутися до Греції?

Язон у розпачі сидів біля корабля — і жодної путньої думки не зринало в його голові. Та тут на допомогу прийшли німфи, які пожаліли засмучених аргонавтів. «Ви в Лівії, - пояснили німфи Язонові, - і доля віщує, що ви на плечах маєте перенести корабель через Лівійську пустелю». Язон знизав плечима: «Та як же ми зможемо завдати «Арго» на плечі, якщо навіть зрушити його з місця нам не до снаги?» Німфи усміхнулися: «Ви піднімете корабель, коли Амфітрита розпряже своїх коней із колісниці».

Язон подякував німфам, але й зараз не міг второпати — як йому дізнатися, коли дружина могутнього володаря морів Посейдона красуня Амфітрита випряже з колісниці морських коней? Раптом аргонавти побачили, як із моря вибіг білосніжний, як морська піна, кінь і прудко помчав углиб пустелі. Герої збагнули, що саме зараз Амфітрита випрягає коней. Вони квапливо взялися до корабля — і завдали його на плечі.

Дванадцять днів без спочинку переходили аргонавти пустелю, потерпаючи від спраги і голоду. Тільки в краю Гесперид аргонавтам пощастило напитися води з джерела і наповнити глечики. Герої подолали пустелю, але вийшли не до моря, а до Тритонійського озера. І ніяк вони не могли знайти вихід у море!

Тоді Орфей порадив принести жертву Тритонові — сину Амфітрити й володаря морів Посейдона. Адже Тритон, який звуками чарівної мушлі міг стишувати море або здіймати хвилі, чимсь був споріднений зі співцем Орфеєм. Коли аргонавти принесли жертву, перед ними з’явився юнак із жаб’ячими зябрами і вказав їм на вихід з озера до моря. Герої подякували і нарешті змогли продовжити путь додому.

За декілька днів «Арго» доплив до острова Крит, який охороняв Талос — мідний велетень, що його могутній Зевс подарував Європі. Тричі на день Талос обходив острів і, жбурляючи величезні каменюки, відганяв чужинців, якщо ті наближалися до острова. Якщо ж чужоземцям удавалося причалити до острова, тоді Талос стрибав у вогонь, розжарював до червоного своє мідне тіло — і знищував прибульців у своїх обіймах.

Одне тільки вразливе місце мав велет Талос — п’ятку, бо в ній був отвір, забитий цвяхом. Якщо витягнути цвях, то вся Талосова кров витекла б на землю.

Аргонавти причалили до острова Крит — їм нічого іншого не лишалося, адже скінчилися запаси питної води. Талос вийшов їм назустріч, його розжарене тіло аж світилося. У кожному кулаці велет тримав по каменюці, і за мить каміння полетіло в прибульців.

Але тут у пригоді аргонавтам стала чаклунка Медея. Вона виступила наперед, посипаючи велета чарівним зіллям, і почала примовляти: «Засни, засни, стуляй вії і спи…» Талос сонно заточився і гепнувся на землю. Коли він падав, гвіздок у п’ятці зачепився за камінь і висмикнувся з ноги. Уся кров витекла з Талосового тіла, велет помер. А греки, наповнивши амфори питною водою, рушили далі.

Аргонавти щасливо повернулися додому, уникнувши всіх небезпек. Але не радість чекала їх — цар Пелій, певен, що Язонові ніколи не повернутися з небезпечної подорожі, наказав убити його батька Езона та всю родину. Підступний Пелій і не думав дотримуватися слова. Коли Язон зайшов до царського палацу, урочисто несучи золоте руно, Пелій вдав, що зовсім не здивований, і вітав переможця.

Але Медея бачила, як засмутився Язон. Недарма вона була чаклункою — наступного дня вона обійшла околицю, шукаючи чарівного зілля. Коли вона назбирала все, що потрібно, то зробила два жертовники — один для могутньої дочки Зевса і Гери — покровительки чаклунів Гекати, а другий — для підземних богів Аїда та Персефони. Поливши жертовники молоком і медом, Медея взялася варити чарівне зілля. Зілля закипіло і вкрилося білим шумовинням. Тоді Медея занурила в нього суху гілочку — і на тій зазеленіли листочки.

Коли зілля було готове, Медея під виглядом старої завітала до Пелієвого палацу, де познайомилася з царевими дочками і розповіла їм, що вона вміє повертати молодість. Щоб вони їй повірили, Медея звеліла поставити на вогонь великий мідний казан, а