Земля у рівновазі - Альберт Гор

течії), зштовхуючись із холодними повітряними потоками з Північного полюсу біля Гренландії та Ісландії. Резуль­туюче випаровування залишає значно вищу концентрацію солі у щільній холодній воді, яка тоді стрімко опускається, формуючи глибинну холодну течію, що прямує назад на південь (показана тут пунктирною стрілкою, як і інші холодні течії).

Ми іноді недооцінюємо вразливість нашої цивілізації навіть до менших змін кліматичних режимів — тих, що у минулому супровод­жували малесенькі зміни глобальних середніх температур, — тим більша наша вразливість до велетенських змін, що їх ми зараз при­водимо в рух. Наприклад, Каліфорнія у своєму водопостачанні зале­жить від сильних снігопадів у горах упродовж зими. Якщо невелика зміна кліматичної моделі зсуне межу снігу вище в гори і волога, що зазвичай надходить у формі снігу, випаде дощем, уся водорозподільча система зміниться. За останні кілька років, коли глобальні температури сягнули рекордно високих позначок, Каліфорнія почала в дійсності відчувати різке зменшення кількості опадів у вигляді снігу. У 1990-91 роках сніговий покрив був на 15% менший за нормальний обсяг. Недивно, що Каліфорнія переживає жорстоку посуху.

Ці недавні зміни, звичайно, можуть не мати стосунку до гло­бального потепління, але їх вплив на Каліфорнію є показником порушень, що можуть супроводжувати триваліші й більш суттєві тенденції потепління. Фактично наукові дослідження Чарльза та Уільяма Боггеса можливого підвищення температури на 2 градуси С та зниження кількості опадів на 10% показує, що наслідки можуть включати — в результаті зменшення кількості снігу в горах — падін­ня водопостачання на 40-76% у басейнах рік у західній частині Сполучених Штатів. Такі регіональні передбачення загалом роз­цінюються як спекулятивні, але вищі температури останніми роками асоціюються з надзвичайним браком води на Заході і з вторинними наслідками, такими як зростання кількості лісових пожеж, зумовлених сухішими умовами. Руйнівні пожежі стали більш звичайними і масштабнішими у флоридських болотах внаслідок спекотніших і сухіших умов, що тепер спричиняють сезон пожеж щороку раніше.

***

Якщо перша стратегічна загроза для глобальної водної системи — це перерозподіл запасів прісної води, то друга і, мабуть, найширше усвідомлена, — це підвищення рівнів моря і втрата низинних при­бережних територій по всьому світу. Оскільки третина людства живе в межах шістдесяти кілометрів від берегової лінії, кількість біженців, що, імовірно, може виникнути, буде безпрецедентною.

Хоча рівень моря у різні геологічні періоди зростав і спадав, ніколи і ніде зміна не була настільки стрімкою, як очікувана тепер у результаті глобального потепління. Якщо проекції, що зараз роб­ляться вченими, виявляться точними, такі країни як Бангладеш, Індія, Єгипет, Гамбія, Індонезія, Мозамбік, Пакистан, Сенегал, Сурінам, Таїланд і Китай, не згадуючи вже острівні країни, такі як Мальдиви і Вануату (колишні Нові Гебриди), будуть спустошені. Більше того, експерти зазначають, що від несприятливих наслідків потерпатиме кожна прибережна країна. Аналогічно Нідерландам, що зуміли стри­мати Північне море за допомогою складної мережі дамб, що дорого коштувала, деякі багаті країни будуть більш спроможні, ніж інші, дати раду наслідкам зростання рівня моря та стрімко змінюваним режимам водозабезпеченості. Але бідні країни, що зазнають найбіль­шого ризику, вірогідно, безпомічно спостерігатимуть, як мільйони їх громадян стають біженцями, переходячи кордони багатших країн.

Глобальне потепління підвищує рівень моря у кілька способів. Наслідками підвищення середніх температур може стати танення льодовиків, опускання в океани криги з льодової шапки Антарктиди і Гренландії, а також теплове розширення об'єму моря при потеплінні його води.

Танення морської криги, чи тієї, що покриває Північний Льодо­витий океан, чи айсбергів у Північній Атлантиці, не вплине на рівень моря, оскільки їх маса вже заміщає тотожну кількість морської води (так само, як кубик льоду в склянці, танучи, не змінює рівня води). Але кубик льоду, складений поверх інших, з масою, що лежить на них, а не плаває у воді, танучи, підніме рівень води, яка може перели­тися через край. Так само підвищується рівень моря, коли тане лід на суші. Переважна більшість льоду на Землі міститься в Антарктиді поверх земляного масиву або — як у випадку велетенського Захід­ного Антарктичного льодового щита — поверх кількох островів. Цей масивний льодовий щит, як вважають, розколовся і сповз в океан у Міжльодовиковий період потепління 125 тис. років тому, підняв­ши рівень моря на двадцять три фути. Вчені схилялися до думки про малу вірогідність повторення тієї катастрофи протягом найближчих 200-300 років, але у 1991 році один з провідних експертів із Західної Антарктиди доктор Роберт Біндшадлер з НАСА засвідчив перед моїм підкомітетом, що для нього було несподіванкою виявити, що нові проби з дна льодового щита зараз демонструють динамічні і небез­печні зміни. В результаті він «вкоротив» свою попередню оцінку того, наскільки скоро цей льодовий щит розколеться у разі подаль­шого зростання глобальних температур.

Більшість решти льоду у світі також лежить поверх суші — у Гренландії, де міститься другий у світі за величиною льодовий щит, що відіграє важливу роль у кліматичному балансі Північної півкулі, а також у гірських льодовиках по всьому світу. Двоє провідних експертів з льодовиків, Лонні та Елен Томпсон з Полярного дослід­ницького центру Бірд в Університеті штату Огайо, на початку 1992 року повідомили, що усі гірські льодовики на середніх та низьких широтах зараз тануть і відступають — деякі доволі стрімко — і що дані з криги, яка міститься у цих льодовиках, показують, що останні 50 років були значно тепліші, ніж будь-який з 50-літніх періодів за останні 12 тисяч років. Один знак на підтвердження правдивості цього з'явився у 1991 році, коли в Альпах було знайдено «чотири-тисячолітнього чоловіка»; він був несподівано знайдений, коли лід відступив — вперше, відколи він помер.

Результуючим впливом усього потепління і танення є постійне зростання рівня моря з нинішнім темпом майже в один дюйм на десять років, з вторинними наслідками на зразок проникнення солоної води у прісноводні водоносні пласти на прибережних територіях і втрати прибережних заболочених територій. Я досліджував одну таку тери­торію у Луїзіані у 1989 році, Бею Джеан Лафітт (заболочений рукав річки на півдні США — Ред.), де на одній з найбільш продуктивних у США ділянок для розплоду солону воду океану, що піднімається, від прісної води відділяє смужка землі не більше ніж два фути заввишки та п'ять футів завширшки. Чергова штормова хвиля може змести перешкоду і зруйнувати прісноводну екосистему рукава річки. Поєднання штормів та підвищення рівня морів призвело до постійно прогресуючої ерозії фактично на усіх берегових територіях. У деяких берегових містах, таких як Маямі, прісноводний водо­носний пласт, на який місто покладається як на джерело питної води, фактично плаває на солоній воді, відтак підняття морів штовхнуло б рівень води вгору, і в деяких випадках