Міфи України - Автор невідомий

Тоді Господь подбав про те, щоб дати відповідне ім’я первісній людині. Для цього Він послав янгола Свого і звелів йому на сході взяти аз (А), на заході — добро (Д), а на півночі і на півдні — мислете (М), і людині, таким чи-ном, було дане ім’я Адам. Бог настановив його царем над усією землею, і над птаством небесним, і над звірами земними, і над рибами морськими, до того ж Бог дав йому самовладство. Після того Господь насадовив на сході рай і поселив у ньому Адама. Єву Господь створив з ребра Адама, для цього навіяв на нього сон.

Маючи за основну мету показ переваги Нового Заповіту над Старим, який був лише сінню першого, Палея далі збивається на символізацію і силуване прообразне значення часто й густо вигаданих подій. У тому сні, який навіяний був на Адама для створення Єви, Господь показав йому Своє розп’яття, смерть, воскресіння й вознесіння на небо за півшости тисячі літ: побачив Адам Господа розіп’ятого, Петра, що ходив по Риму, Павла, який учив народ у Дамаску, та ін. Прокинувшись у великому трепеті, Адам сповістив Господа про своє видіння. Господь каже йому: «Задля тебе годилося б Мені зійти на землю, бути розіп’ятому і воскреснути на третій день; а ти нікому не повідуй цього видіння, доки не побачиш Мене в раю, коли сидітиму одесную Отця. І' ти за цим повболівай». Адам пробув у раю сім днів, і цим Господь дав прообраз життя людського: «10 років мине дитинство, 20 — юнак, ЗО — повноліття, 40 — середовіччя, 50 — сивина, 60 — старість, 70 років — скін». Ці ж сім днів дали прообраз й семи тисячам років існування світу; «а восьмій тисячі нема кінця» — це буде вік нескінченний.

В апокрифічному сказанні «Як створив Бог Адама» говориться: «І пішов Господь Бог очі взяти від сонця, і залишив Адама самого лежати на землі, та прийшов окаянний Сатана до Адама і обмазав його багнюкою, намулом і возг-рями (?). І повернувся Господь до Адама… зняв з нього пакості Сатанинські, і тоді створив Господь собаку і, змісивши з Адамовими сльозами й глиною, що лишилася після створення Адама й була зішкрябана з нього, очистив його, як дзеркало, від усіх скверн, і приставив собаку, і звелів сторожити Адама, а сам Господь пішов у горній Єрусалим по дихання Адамове. І прийшов удруге Сатана і схотів на Адама напустити злу скверну… Собака почав люто гавкати на диявола. Та окаянний Сатана взяв дрючок і поштрихав усе тіло Адамові, і створив у ньому 70 недуг. І повернувся Ісус з горнього Єрусалима і побачив Адама, дрючком поштри-ханого, і змилосердився над ним… І відігнав Господь диявола… і обернув усі недуги всередину».

Українські легенди варіюють на різні лади здебільшого ці два апокрифічні сказання, щедро розводячи їх усілякими подробицями в суто народному дусі й маючи на меті осмислення тих чи інших особливостей людського організму, людської природи взагалі, а також почасти чоловічого і жіночого інтелектів. Дуалістичний елемент іноді виступає в них гостріше, ніж в апокрифічних сказаннях; елемент біблійний виявляється дуже слабо.

У легенді, записаній у Куп’янському повіті, розповідається, що Бог узяв глини і став ліпити людину за образом Своїм і за подобою. Угледівши це, диявол й собі взяв глини і також заходився ліпити фігуру за образом своїм. Бог зліпив людину, а диявол — цапа[14]. Бог вдихнув у Своє творіння душу, і людина ожила. Диявол ну собі дмухати на свою твар: дмухав спереду, дмухав ззаду — не оживає, а лиш смердить.

— Господь, дмухни і на мою твар, — просить диявол.

Бог дмухнув — і цап став живий. Диявол зрадів і давай

танцювати довкола цапа й хизуватися перед Богом, що його твар краща за Божу. Господь і каже дияволу:

— Чому ж ти називаєш цапа створінням своїм? Адже Я оживив його: твоя глина, а цап Мій.

І вдалися в суперечку.

— Гаразд, — каже Бог. — Якщо ти втримаєш цапа, хай тоді він буде твій, а не втримаєш — Мій.

Диявол пристав на це. Та як не підійде до цапа, той усе на нього рогами, все рогами. Розлютився диявол, схопив цапа за хвіст, думає: «Тепер ти не втечеш від мене!» Та де там: цап рвонувся, частина хвоста лишилася в диявола, а сам цап усе-таки втік. Ось чому цапи куці.

Легенда, записана в селі Хорощанці Луцького повіту, розповідає, що, коли Бог створив людину, диявол схотів змайструвати й собі таке ж. Узявся до роботи, але в нього вийшов вовк (один варіант розповідає, що диявол зліпив свою людину з глини, але таку велику, що її довелось обстругати; із цих стружок пішли шершні, ґедзі, мухи, комарі). Щоб оживити його, біс сказав: «Гужа (візьми) Бога!» Та вовк і не ворухнувся. Тоді Бог мовив до вовка: «Гужа його!» Вовк зараз же зірвався й побіг за дияволом, який накивав п’ятами і хотів вилізти на дерево; але вовк наздогнав його і ухопив за ногу. З рани потекла кров і заструменіла стовбуром дерева, а те дерево була вільха. Тому й досі це дерево червоне, а чорти відтоді стали без п’ят. Причому вовки ганяються за чортами і поїдають їх. Аби не вони й не грім, чортів розплодилося б бозна скільки.

Така ж легенда зустрічається в Греції і Албанії; естонський переказ теж приписує створення вовка дияволу.

У легенді, записаній у самому м. Куп’янську, розповідається, що Бог зліпив людину з глини, поставив її коло тину сушитися й наказав собаці сторожити, а Сам полетів на небо за душею. Диявол бачив, що Бог щось робив, і взяла його цікавість, що там таке стоїть коло тину. Крадеться повз собаку,