Міфи України - Автор невідомий

під водою?» — питає Господь. — «Земля», — відповів Лукавий. — «Дістань Мені землі», — каже Господь. Диявол поліз у воду, дістав землі Богу й собі та набив її в рот, — думка така: «Подивлюсь, що буде Бог робити, те і я зроблю». Бог узяв землю й почав сіяти її по воді — постав суходіл. Лукавий ніяк не може утримати землі, яка була у нього в роті, й каже Богові: «Невміч мені: земля лізе із рота!» «Блюй, — каже йому Бог, — і будуть гори, долини й пагорби. Лукавий став блювати — і з’явилися гори, долини й пагорби. Тоді каже Бог Дияволу: «Йди на небо; а як зійдеш, то помий руки й тріпни ними, — і в тебе з’являться товариші». Лукавий так і вчинив: помив руки, тріпнув ними, — і до нього з’явилось багацько лукавих.

Якось Лукавий засперечався з Богом, що вип’є всю воду і разом з нею увесь пісок. Коли він напився води й нажерся піску, його й розперло. Став він блювати — і наблював гори й болота.

Як додаток до цих легенд не зайве навести ще одну легенду про походження «гір крутих та високих, ярів довгих та глибоких», розшукану «старенькою, згорбленою, тихомов-ною», вельми релігійною «бабунею Марцею Оверчихою».

Одного разу створив Господь землю — рівненьку, гладеньку, всю в садах та квіточках. А дияволу й собі схотілося сотворити таку ж землю. Однак скільки він не возився, нічого не міг удіяти. Ось він приходить до Господа та й просить: «Господоньку! Поможіть мені створити землю». А Господь й каже йому: «Лети ти, Сатано, на край світу, пірни ти глибоко на дно морське, захопи в жменю землі із дна, і розсій ту землю за вітром та й кажи при цьому: «Рости, земле, на Божу славу». Полетів диявол на край світу, пірнув на дно моря, захопив землі в жменю, і ще не вийшов з води, як уже промовив: «Рости, земле, на мою славу, а не на Божу». А земля й вислизнула вся з рук. Дістав диявол землі вдруге — вислизнула й та з рук; дістав він утретє, причому і цього разу мовив те саме: «Рости, земле, на мою славу», — і земля втретє вислизнула йому з рук. Зметикував тоді диявол, як узяти землю, щоб не вислизнула. Пірнув ще раз у море, дістав самого дна й захопив землі й піску в рот. Тепер уже не вислизне земля з рота. Випірнув на поверхню, та тільки-но промовив: «Рости, земле, на славу дияволу», — а земля й почала рости: набила йому повну пащу й повне черево. Як вирвало його, розкрив він пащу і почав блювати. Летить та блює, летить та блює; понаблю-вав він ці високі гори, а де вже просто кілком підпирало груди і він падав на землю, качався черевом, бився руками й ногами, то там повибивав долини й глибокі яруги. Так диявол всю прекрасну Божу землю «спаскудив» горами та яругами.

За однією легендою, учасником у створенні світу, крім Бога і Сатанаїла, був ще й святий апостол Петро — втім, більше в ролі радника. Мабуть, до космогонічної легенди цієї[13] він перенесений з «Обходів апостольських», де святий апостол Петро мандрує то самостійно, то — здебільшого — разом із Спасителем. А що справді на неї вплинули в даному разі «Обходи апостольські», це видно з того, що творцем світу в зазначеній легенді є Ісус Христос, а не Бог Отець. Легенда відзначається більшою наївністю і простодушністю.

Якось Ісус Христос і святий Петро, — розповідає легенда, — не маючи роботи, сиділи й нудилися. От святйй Петро й каже: «Боже, оскільки Тобі нічого робити, то хоч створи тепер світ». — «Добре, — каже Ісус Христос, — тільки треба в такому разі гукнути чорта, щоб дістав з моря піску й синього каменя; а то — як же Я Сам буду діставати?» Гукнули чорта. Ісус Христос каже: «Лізь у воду та кажи: «Не я беру, а Бог бере, — і діставай, що трапиться в руку». Чорт поліз у воду; однак не сказав так, як велів Ісус Христос, а каже: «Не Бог бере, а я беру». І він нічого не дістав. Лізе бідолашний чорт удруге; але знову він точно так сказав — і не дістав нічого. А як поліз утретє, то вже послухався Ісуса Христа, каже: «Не я беру, а Бог бере». Та й зачепив обома лабетами. Вилізши нагору, побачив чорт, що в нього в одній руці пісок, а в другій — синій камінь. Ісус Христос взяв від нього і те, й друге, створив світ, як треба, тільки лишилось його ще перехрестити.

«Як би нам перехрестити світ?» — каже Ісус Христос. — «Я знаю як», — відгукнувся святий Петро. «Ну, чини, як собі знаєш». Святий Петро підкликав чорта й каже йому: «Вези мене до тієї води, яку бачиш перед собою, а я тобі за це зроблю все, чого литті тобі заманеться». — «Добре, — каже чорт, — нароби мені помічників, бо я сам не можу упоратися в світі». Святий Петро обіцяв йому наробити помічників, і чорт взяв його на плечі й потяг. Одначе ось вони вже доїхали до самого кінця світу, а води нема. Зненацька вода з’явилася в тій стороні, звідки вони виїхали. Чорт повернув назад. Та, проїхавши знову весь світ упоперек, вони знов-таки води не знайшли, а побачили її раптом на правій стороні світу. Чорт не знає вже, що йому робити, — так вимучився; однак мусить їхати. Приїхавши на правий край світу, знову не знайшли води; тільки щось біліє перед ними, ніби вода. Чорт знову йде. Коли вони доїхали до кінця світу, святий Петро й каже: «Досить, ми вже перехрестили світ. Тепер я скажу тобі, як ти можеш наробити собі помічників. Устань рано в суботу, візьми води та й бризкай позад себе: скільки буде поза тобою бризок, стільки буде й чортів». Чорт так і вчинив. І з того часу на світі стас дедалі гірше й гірше, тому що чортів на світі стає щораз більше й більше.

А найкраще вчинив би святий Петро, якби обманув чорта, тому що обдурити таку погань — зовсім немає гріха.

Всі наведені досі легенди, з одного боку, розвивають першоосновний мотив загальноарійського міфа про світобудову, з другого