Міфи України - Автор невідомий
Пірнули знову. Сатанаїл опустився на дно, а Миха миттю випірнув і став дожидатися, коли Сатанаїл стане виринати, щоб тоді самому знов сховатися у воду. І знову вчинив так само, як перше: тільки-но Сатанаїл став підійматися вгору, Миха пірнув, й випірнув потім декількома хвилинами пізніше Сатанаїла. Сатанаїл знову каже: «Давай ще раз спробуємо. Якщо й цього разу ти мене пересидиш, то так уже й бути, тоді вже здамся — будь ти тоді в цьому ділі першим».
Пірнули. Сатанаїл знов опустився на дно, а Миха відразу ж випірнув, вийшов на берег, схопив свою одежу і Сата-наїлову корону й ходу на небо. А Бог наказав тоді морозу, щоб він заморозив те море на цілих три сажні. Сатанаїл сидів під водою, доки стало сили. Та ось вже не може довше сидіти. Він нагору… Коли це щось негаразд: крига не пускає. Він тоді знову на дно — та як уперся ногами, як підскочив, як ударив у кригу головою, то крига на всьому морі затріскотіла. Він удруге зробив те ж саме, — крига тріскотить на тому місці, де Сатанаїл ударив, тріскотить; потріскалась, однак не ламається. Тоді Сатанаїл утретє вдарив з такою силою, що вискочив з-під криги просто нагору. Дивиться — Миха вже на середині шляху між небом і землею, мчить з його короною. Сатанаїл за ним навздогін, і оскільки в нього було шість крил, а в Михи всього лиш два, то він летів швидше, ніж Миха, і став того наздоганяти. От Сатанаїл вже зовсім недалеко, от-от наздожене Миху; та тут якраз на небі з’явився Бог і кинув Мисі величезний вогненний меч, мовлячи: «Бери, захищайся!»
Миха впіймав на льоту меча, а Сатанаїл уже біля нього, хоче забрати корону. Тоді Миха змахнув мечем і відрубав у Сатанаїла з одного боку три крила, а сам мерщій далі тікати. Сатанаїл, як підстрелений, з відрубаними крилами, отак каменем й полетів донизу й гепнувся на землю. Тоді Бог відокремив од імені Сатанаїла склад «їл» і додав його до імені янгола Свого Михи, внаслідок чого Сатанаїла стали звати просто Сатана, а Миху — Михаїл.
З цього часу Сатана зробився найлютішим ворогом Ми-хаїла і став вигадувати, як би захопити його і що б йому заподіяти, якій би карі піддати за те, що він його знедолив: відняв корону й відрубав крила. От Сатана викопав глибоку яму в землі й закопав у ту яму навмисне вилитий з цією метою величезний і грубий чавунний стовп, поприроблював до стовпа кілька ланцюгів: для шиї, для рук, для ніг — і так міцно все зробив, що якби кого прикути до того стовпа тими ланцюгами, то він би до кінця світу з них не вирвався. Коли Сатана скінчив усі ці приготування, то вдягнув на себе ті ланцюги, прикував себе ними до стовпа й спробував, чи міцно стоїть стовп. Як смикнув Сатана, то земля здригнулася, а стовп і не похитнувся. Тоді Сатана зняв із себе ланцюги й каже: «Коли потрапиш до моїх рук тепер, ненависний Михаїле, то не вирвешся більше від мене з цієї в’язниці! Як би там не було, а я все-таки тебе захоплю й засаджу сюди!»
Коли дивиться, проходить повз нього якийсь старенький Дідок. «Здорові були, паночку!» — «Добридень, Діду!» — «А що це ви спорудили, паночку?» — «Тюрму таку, Діду». — «Яка ж це тюрма? Я щось не можу цього зрозуміти». — «Який же Ти нездогадливий! Ходи-но, ставай сюди — я Тебе закую, то й побачиш».
Дідок став. Сатана надів на Нього всі ті ланцюги й позамикав. Та поскільки Дідок був старенький й худенький, то Він легко вивільнив з ланцюгів поступово то руку, то ногу, так що нічого не виходило. Тоді Сатана сказав: «Вилізай лишень звідти, Діду; Ти старий і дуже худий для цієї тюрми, а я її спорудив для такого славного козака, як сам. Дивись, як я влізу в кайдани, то на мені буде добре».
Сатана надів на себе кайдани, сам їх приладнав, позамикав й питає: «А що, Діду, добре? Га?» — «Амінь!» — прорік Дід.
Ту ж мить все залізо злилося, скувалося докупи саме собою, й Сатана лишився в ньому вікувати до суду Божого. А Дідом тим був ніхто інший, як Сам Бог.
Після цього бачить Сатана, що йому непереливки, — в ту біду, яку готував для іншого, вскочив сам, — скликав усіх своїх слуг і наказав їм гризти залізо, щоб визволити його з неволі. І гризуть чорти те залізо цілий рік до Святого Великодня, вже залишається їм зовсім мало гризти, аби визволити свого Люцифера, іноді бувають роки, коли — не більше дюйма; та як тільки священик проголосить у церкві на Великдень: «Христос воскрес!» — в ту ж мить залізо, яке вони гризли, стає таким само грубим, як і було, — ніби наростає. Вони знову починають його гризти; гризуть, гризуть, — лишається тільки перекусити; та прийде Великдень, і воно знов удвічі наростає. Так воно собі йшлося з року в рік, так і нині ведеться.
2. На самому початку не було ні неба, ні землі, а була тільки темрява і вода, змішана з землею так, ніби кваша, а Бог літав Святим Духом понад водою, яка шуміла піною. От якось Бог ходив по воді та й дмухнув на ту піну, мовивши при цьому: «Хай буде янгол!» І постав янгол, та тільки без крил. Бог дав йому два крила й каже: «Літай, як і Я». Янгол каже: «Не можна, Господи». Бог дав йому ще два крила й каже: «Літай». — «Не можна, Господи», — відповідає янгол. Бог дав йому тоді ще два крила. Ось він і літає. Тоді створив Бог світло й дав янголу меча. Другого дня Бог створив небо. Третього дня Бог каже шестикрилому серафиму: «Опустися глибоко у воду й дістань Мені звідти маленьку частинку землі на Моє ім’я: посіємо її, щоб росла». Сатанаїл (так звався той серафим) пірнув у воду, відокремив частку землі, однак не на Боже ім’я, а на
