Земля у рівновазі - Альберт Гор

широкій міжнародній співпраці, адже саме на її території сталася Чорнобильська катастрофа - нижня точка падіння традиційної індустріальної цивілізації з її антиекологічним розвитком. Видання Інститутом сталого розвитку, ВГО "Україна: Порядок денний на XXI століття" та Інститутом Інформаційного суспільства книги колишнього Віце-президента США Альберта Гора «Земля у рівновазі» українською мовою через рік після закриття Чорнобильської атомної електростанції є глибоко символічною подією.

Задеклароване стратегічне партнерство між США та Україною, досвід роботи Комісії Кучма-Гор заклали підгрунття для співпраці обох країн в напрямку переходу до принципово нових засад природокористування та розвитку. Набутий в США досвід (в галузі стратегічного планування, нових технологій, фінансування інновацій тощо) міг би суттєво допомогти Україні у вирішенні завдання модернізації економіки на засадах сталого розвитку. В свою чергу, Україна, як країна, що зазнала впливу найбільшої техногенної катастрофи в історії людства і для якої проблеми відновлення та збереження безпечного середовища проживання стоять надзвичайно гостро, могла би стати, за підтримки з боку США, провідною державою на пострадянському просторі у справі переходу на нові засади розвитку та співіснування людини і природи.

Стратегічна мета України - це майбутнє, у якому економічне процвітання, здорове довкілля і соціальна справедливість будуть доступні всім, у злагоді з іншими народами та планетою в цілому.

Олег Шевчук, заступник Голови Партії Зелених України, директор Інституту Інформаційного суспільства

Передмова до другого видання

За дванадцять місяців — від того часу, коли на початку 1992 року ця книжка була вперше видана у твердій оправі, — у Сполучених Штатах і в усьому світі сталося дуже багато змін, але жодна з них не вимагала якоїсь зміни тексту для цього нового видання. І хоча книжка час від часу зазнавала критики — головно від політичних противників радикальних змін рекомендованої в ній стратегії, не було висловлено жодного сумніву щодо точності викладених у ній фактів або слушності аналізу. Навпаки, я був задоволений хвилею підтримки, яку вона отримала і від наукової спільноти, і від широкого читацького загалу. У будь-якому разі, мета цієї передмови до видання у м'якій оправі не полягає у тому, щоб оцінювати оригінал, а радше обговорити кілька подій, що відбулися, відколи книжку було написано, подій, що, на мою думку, мають особливе відношення до ідей, які містяться у ній.

Передусім відзначимо, що в червні 1992 року лідери майже всіх країн зібралися у Ріо-де-Жанейро на Конференцію ООН з Довкілля і Розвитку. Цю зустріч, широко відому під назвою «Саміт Землі», багато людей критикували за вироблення слабких і неконкретних угод з небагатьма змістовними зобов'язаннями, які змінили б поведінку країн. Та, незважаючи на рішення адміністрації Буша уникнути будь-яких угод, що містять реальне зобов'язання до дії, «Саміт Землі» означав історичний поворотний пункт у тривалій боротьбі за підвищення міжнародного усвідомлення правди про кризу глобаль­ного довкілля. Він зумів спрямувати світ до кращого розуміння того, як і чому майбутній економічний прогрес тісно пов'язаний з надійною політикою, що сприяє захисту довкілля і мудрому управлінню природними ресурсами.

Справді, майже немає сумніву в тому, що у Ріо учасники конференції багато чого навчилися, оскільки лідери з усіх частин світу спільно усвідомили, що конкретні випадки стурбованості, що спонукали їх до участі в конференції, насамперед були лише різними проявами однієї глобальної кризи. Випалювання і тотальне вирубування тропічних вологих лісів, зростання у тисячу разів швидкості вимирання видів живих істот, отруєння повітря і води, глобальне потепління і зменшення озонового шару стратосфери, — усі ці трагедії і багато інших було раптом визнано різними частинами однієї загадки, або, іншими словами, різними наслідками суперечності між нашою всесвітньою цивілізацією та екологічною системою Землі.

Ця суперечність спричинена головно трьома основними змінами у нашому ставленні до Землі: по-перше, демографічний вибух через кожних десять років додає до населення Землі стільки людей, скільки їх живе в Китаї; по-друге, науково-технічна революція збільшила нашу силу маніпулювати природою і суттєво помножила нашу здатність впливати на довколишній світ; і по-третє, з причин, обговорених у частині II цієї книжки, наш спосіб мислення про власне ставлення до довкілля змінився (на жаль, не на краще), оскільки під сильним тиском сучасних обставин ми відмовилися від відпові­дальності за майбутні наслідки наших теперішніх дій.

Але існує багато підстав для нових сподівань. «Саміт Землі» заклав фундамент для важливих змін у політиці по всьому світу, спрямованих на припинення руйнації глобальної екологічної системи. І хоча офіційні документи, підписані в Ріо, були недосконалі за своєю суттю, конференція сприяла широкому визнанню великої зміни у мисленні, що відбувається зараз і в промислових країнах, і в країнах, що розвиваються. Крім того, більшість учасників та оглядачів погоджувалися з тим, що ця конференція буде лише першою у низці всесвітніх зустрічей для обговорення та втілення в життя ново­го покоління глобальних угод, націлених на підтримку життєздат­ного економічного прогресу та оздоровлення стосунків між цивілізацією та крихкою екологічною системою Землі.

На додачу до формальних зустрічей офіційних делегатів, «Саміт Землі» також створив надзвичайне розмаїття менш формальних можливостей для діалогу між людьми усіх країн на Землі. Справді, у Ріо були повністю представлені великі скарби людського творчого генія: гігантське «Дерево життя» прикрашали щирі послання від дітей усього світу, написані на аркушах паперу кольоровими олівцями; представники корінних народів, як-от каяпао, яномамі, інуїти та пенан, у своїх піснях, танцях та пристрасних промовах стали на захист залишків дикої природи, серед якої їхні давні культури борються за виживання; вчені продемонстрували складні та навдивовижу прекрасні комп'ютерні картини кожного квадратного дюйма Землі, побачені з космосу, а також об'ємні дані про шкоду, що завдається їй щоденно; митці створили чудові скульптури, живопис, музику, графічні роботи та фільми, що охоплювали майже кожний аспект одинадцятиденного порядку денного. І всі вони здавалися радше схожими, аніж різними: корінний мешканець і художник, вчений і дитина, турист і дипломат. Усі начебто глибоко розуміли, визнавали те, що всі ми — частина чогось значно більшого за нас, що ми — родина, лише віддалено споріднена кров'ю, а глибинно — зобов'язанням щодо спільного майбутнього і щодо глобаль­ного довкілля, частиною якого всі ми є.

Таке визнання було, напевне, найважливішим досягненням конференції. Так само, як перша фотографія Землі, що пливла над обрієм Місяця, кардинально змінила наше уявлення про планети, «Саміт Землі» розпочав змінювати те, як країни усього світу уявляють своє ставлення один до одного і відповідальність один перед одним.

Але якщо ця конференція була успішною для світу в цілому, то для нашої країни вона була суттєвим регресом. У критичний момент історії, коли решта світу вимагала і нетерпляче очікувала лідерства Америки в цій царині, не кажучи