Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

ніж, Та ніччю біля річки мене сховав тоді ж...

Серед жанрових ознак романсу впадають у вічі формотворчі компоненти. Як і ліричні пісні романси характеризуються ускладненістю побудови строфи (поряд з катренами зустрічаються п'ятирядкові, шестирядкові строфи), ускладненими римами. Крім поширених в усній народній творчості дводольних розмірів: ямба і хорея, часто зустрічаються і складніші тридольні: дактиль («Ніч яка місячна»), амфібрахій («Дивлюсь я на небо»), анапест («Ні родини нема, ні дружини»). Нерідко трапляються і змішані віршові розміри («Чорнії брови, карії очі»). Проте завжди зберігається чітка ритмічність. Якщо ліричній пісні не завжди властива періодична повторюваність наголосів і однорідність метричного рисунка, то в романсах дуже точне силаботонічне віршування з рівномірними стопами і чіткими ритмічними акцентами. Це спричинено обов'язковістю інструментального супроводу.

Стійка ритміка й особливості поетичної будови, ускладнення метричності, у свою чергу, зумовлюють специфіку музичної структури. Народні пісні, що виникали у селянському середовищі, відзначаються вільною метро-ритмікою, а романси як жанр міського побуту, створені на основі літературних текстів людьми з певною музичною підготовкою, відзначаються особливостями ритміки та інтонаціями мелодики. Вони характеризуються стійкою тональністю, вишуканою гармонією, різноманітністю структурних форм. Мелодія підкреслює зміст твору, передає загальний настрій, доповнює художньо-емоційний образ. Музичний міський побут і професійна концертна практика вплинули на розвиток музичних жанрових різновидів.

Значного поширення в Україні набув романс-баркарола (італ. barcarola від Ьагса — човен), що виник на основі пісень венеціанських гондольєрів. Його основна характеристика — розмірена лірична мелодія у ритмі 6/8, що передає плин і хлюпання води.

Найяскравішими зразками української баркароли є «Ніч яка місячна, зоряна ясная», «Пливе човен без весельця», особливо майстерними і вишуканими є романси Р. Купчинського, в яких збережено всі ознаки цього жанрового різновиду — «Човен хитається серед води»:

Човен хитається серед води,        Здалека видно село!

Плеще о хвилю весло,                Люба дівчино, прийди, прийди,

В місячнім сяйві біліють сади,       Забудем деннеє зло!...

«Накрила нічка»:

Накрила нічка та й тихесенька      І до любові накликає

Земленьку кругом —                      Чарівниченько-соловій,

Лиш вітер мряки жене злегенька   А місяць срібний розтягає

Над розіспаним лугом.                   Чарівну пряжу мрій...;

а також пісня Л. Лепкого «Маєва нічка», де ритм плину води використовується як заколисувальна мелодія.

Поширеним музичним різновидом також є романс у ритмі вальсу (розмір 3/4). Об'єднані спільною ритмомелодикою ці твори дуже різноманітні за тематикою. Серед них і філософсько-елегійні пісні («Взяв би я бандуру», «Скажи мені правду, мій добрий козаче») і пісні про кохання («Ой ти дівчино зарученая», «Ой на горі сніг біленький» та ін.), жартівливі («Баламуте, вийди з хати» та ін.), ряд стрілецьких романсів («Дівчино, рибчино», «Як з Бережан до кадри» Р. Купчинського), класичним прикладом також є його пісня «Пиймо, друзі»:

Пиймо, друзі, грай, музико, нам вже все одно, Бо правдиві тільки в світі музика й вино. Був собі стрілець, що дівчину мав, Як цвітки весну, він її кохав. І кохав її, і любив її — В своїх думах, в своїх мріях золотив її...

Унікальним явищем в українській народній словесності є два романси у ритмі танго — «Гуцулка Ксеня» і «Мак червоний між Житами». Довгий час побутуючи анонімно, вони мають не лише автора — Романа Савицького (викладач педагогічної семінарії сестер Василіянок у Станіславі у 30-ті роки 20 ст.), композитора — Ярослава Барнича (викладач музики, колишній член УПА, нині відомий Діяч у діаспорі), а й реальну постать, оспівану в пісні, — гуцулку Ксенію Кленовську, якій присвячено один з найпопулярніших на сьогодні українських народних романсів.

У романсах синтезувалися не лише риси фольклору і писемної літератури та професійної музики, а й впливи різнонаціональних культур. Творячись у міському середовищі освіченими людьми, вони переймали риси мелосу інших народів: польського («Соколом-стрілою»), чеського («Ой дівчино, шумить гай»), німецького («Ой був то раз веселий час» — О Tannenbaum), угорського («Ой на горі два дуби зрослися», «Через поле широкеє»), російського («Мала мати сина»). Ці впливи виявляються у невластивих для української пісенності мелодіях і ритмах, як південнослов'янські мелодії (наприклад, болгарські) — розмір 5/4 («Ой Дністре мій, Дністре», «Гей три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой одна я, одна»). Зустрічається і мішана метро-мелодика, що вимагає відповідного музичного оформлення.

Другий аспект взаємовпливів — на рівні тексту. Деякі тексти перекладені з інших мов. Наприклад романс «Коли розлучається двоє» — переклад з німецької поезії Г. Гейне, а «Ой волошки, волошки» — слова О. Апухтіна, переклад з російської невідомого автора. Романс С. Руданського «Щоб співати колір чорний» — переспів з польської. У свою чергу український романс впливав на пісенність сусідніх народів. Яскравим прикладом зворотної взаємодії може служити відомий російський романс «Очи чёрные» на слова Є. Гребінки.

Отже, романс як жанр міської культури багатством тем, мотивів, мелодій, образів, своєрідністю відтворення життєвих явищ значно доповнює усну народнопісенну творчість.

§38. Зв'язок жанрів пісенної лірики з художньою літературою та їх дослідження

Ліричні пісні родинно-побутового змісту вперше почали використовуватися в новій літературі для музичного оформлення драматичних творів. Яскравим прикладом є «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, де поряд з народними творами автор вводить власні тексти. Пісня як окремий літературний жанр виробилася у творчості поетів-романтиків. У дусі народних — твори В. Забіли «Соловей», «Маруся», «Човник», «Кохання», «Туга серця» (збірка «Співи крізь