Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Плідним для розвитку зв'язків фольклор—література був період романтизму. Перша половина 19 століття стала початком потужного звороту до народної творчості. Інтерес до фольклору, масове зацікавлення, збирання, упорядкування, дослідження творів усної словесності вилилися у численні збірники, фольклористичні праці, альманахи («Сборник малороссийских песен» М. Максимовича, альманах І. Срезневського «Запорожская старина» та ін.). Поети-романтики (Л. Боро-виковський, А. Метлинський, О. Корсун, М. Петренко, В. Забіла, О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Маркевич, О. Шпигоцький, М. Костомаров та ін.) почали використовувати у своїй творчості мотиви, образи, сюжети народних пісень, балад, переказів, а тому їхні твори були дуже наближені до усної словесності, а подекуди спеціально стилізовані під народні пісні. Саме у той період народна творчість збагатилася численними зразками пісень літературного походження. Особливо улюбленими були і залишаються до цього часу твори Михайла Петренка «Взяв би я бандуру» (народна переробка вірша «Туди мої очі...»), «Дивлюсь я на небо» («Небо»), та Віктора Забіли «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку», «Пливе човен без весельця», тематика та художньо-образна система яких споріднена з народною лірикою.
Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який настільки глибоко був сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із «Заповітом» Т. Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»), що стали немовби національними гімнами. Не менш відомими і улюбленими є «Думи мої, думи мої...», «По діброві вітер виє», «Така її доля», «Летить галка через балку», «Зоре моя вечірняя», «За байраком байрак», «Плавай, плавай, лебедонько», «Нащо мені чорні брови», «Садок вишневий коло хати». Менш поширеними є інші пісні на слова Шевченка чи створені на їх основі народні варіанти — «Вітер з гаєм розмовляє», «Все йде, все минає», «Гей, три шляхи широкії», «Ой не п'ються пива, меди», «Ой одна я, одна», «Тече вода в синє море» та ін. Недаремно автор цих пісень має визнання народного кобзаря.
Джерелом тематики та образності його творів була усна словесність, ритмомелодику своїх поезій він теж черпав зі скарбниці народної лірики (лише коломийковим розміром написано більше, ніж половина усіх його текстів). А тому таким природним і невимушеним був процес проникнення поезій Шевченка в український фольклор. Його лірика, глибоко закорінена у національну образність, символіку, традицію форми, у свою чергу стала необмеженим джерелом усної словесності.
Ні до, ні після Шевченка не було письменника, який би долучився до продовження народної традиції такою мірою, як великий Кобзар. Проте всі наступні покоління поповнювали скарбницю української пісенності. Майже усі відомі поети другої половини 19 століття залишили в ній більш чи менш помітний слід. Серед них варто відзначити С. Рудонського. Складені ним пісні «Ти не моя, дівчино мила», «Хлопці-молодці», «Голубонько-дівчинонько, зіронько моя», «Серед лісу, серед гаю», «Мене забудь, моя дівчино» та ін. відзначаються особливим ліризмом і глибиною почуття. А такі його твори як «Повій, вітре, на Вкраїну» та «Щоб співати колір чорний», переживши століття, досі користуються великою популярністю.
Не менше визнання має пісня «Стоїть гора високая», літературним джерелом якої є вірш Л. Глібова «Журба». Доволі відомі й твори Я. Щоголіва «Кажуть всі, що я сирітка» (вірш «Чередничка»), «Як до милого ходила» («Черевички»), «Рано-вранці я вставала» («Праля»), які наближаються до суспільно-побутової народної лірики, а також пісні на тексти М. Старицького «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» («Виклик»), М. Кропивницького «На вулиці скрипка грає», «Ой у саду на вишеньці», В.Александрова «Я бачив, як вітер березу зломив», П. Грабовського «Зелений гай, пахуче поле», «Втіш мене: занедужала я», Ю. Федьковича «Пою коні при Дунаю», «Як я, браття, раз сконаю», В. Самійленка «Тихесенький вечір на землю спадає» («Вечірня пісня»), /. Воробкевича «Заграй ми, цигане старий», К. Думитрашка «Чорнії брови, карії очі» та ін., ряд пісень невідомих авторів — «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Ой вербо, вербо, сухая вербо», «Ой, дівчино, шумить гай», «Ой ти, дівчино, зарученая» таін.
Складні історичні обставини на зламі століть спричинили деяку жанрову переорієнтацію української народної пісенності. Поряд з інтимною лірикою, яка до того часу була єдиним жанром, зразки якого переходили з літератури у фольклор (до неї можна віднести твори /. Франка «Як почуєш вночі край свойого вікна», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», В. Пачовського «Забудь мене» та ін.) народними стають твори політично-патріотичного змісту, маршові пісні. У період визвольних змагань українського народу національними гімнами стали поезії О. Кони-ського «Ой у лузі червона калина», «Боже, великий єдиний», /. Франка «Вічний революцьонер», «Не пора, не пора...», О. Маковея «Ми — гайдамаки», М. Вороного «О, Україно! О люба ненько...» та ін.
Тенденція розвитку національно-патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Це покоління свідомої освіченої молоді, виявляючи інтерес до мистецтва, здійснило вагомий внесок в українську словесність. Відомими письменниками серед них були Богдан Лепкий та Роман Купчинський, твори яких найбільше поширились в Україні і до сьогодні побутують у народі. Патріотично наснаженими є пісні на слова Р. Купчинського «За рідний край», «Вдаряй мечем!», «Не сміє бути в нас страху». З-поміж відомих творів на слова Б. Лепкого найпопулярнішою є пісня «Чуєш, брате мій», створена на основі поезії «Журавлі», яка є кращим зразком елегійної філософської лірики.
Досить поширеними (особливо на території Західної України, зокрема Галичини) є стрілецькі пісні любовної тематики. За характером вони споріднені з відповідною групою козацьких пісень, де оспівуються сцени прощання, біль розлуки, туга за коханою, драматизм почуттів. Такими є твори Р. Купчинського «Дівчино, рибчино», «Лети, моя думо», «Як з Бережан до кадри» та ін., Б. Лепкого «І снилося з ночі дівчині», «Колись, дівчино мила», «Маєва нічка» та ін. Серед них є і жартівливі (напр., Р. Купчинського «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку», «Ірчик», Б. Лепкого «Кладочка» таін.)
Значна частина пісень січових стрільців має глибоко філософський пафос. У них тема
