Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Народні пісні в записах Степана Руданського / Упоряд., вступ, ст. і примітки Н.С. Шумади. — К., 1972. — 290 с

Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах / Упоряд., вступ, ст. і примітки О.І. Дея та В.Г. Пінчука. — К., 1974. — 215 с

Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської / Упоряд., вступ, ст. і примітки М.В. Гуця. — К., 1972. — 324 с

Народні пісні на слова Тараса Шевченка. — К., 1961. — 239 с

Пісні з Галичини / Упоряд.: Р.П. Береза, М.О. Дацко. — Львів, 1997. - 192 с

Пісні літературного походження / Упоряд., вступ, ст.: В.Г. Бойко, А.Ф. Омельченко. — К.: Наук, думка, 1978. — 494 с

Пісні та романси українських поетів: У 2 т. — К., 1956. — Т. 1. — 348 с. — Т. 2. — 388 с

Погребенник Ф. Наша дума, наша пісня: Нариси-дослідження. — К., 1991. _ 207 с

Потебня А.Л. Из лекций по теории словесности // Потебня А.А. Эстетика и поэтика. — М., 1976. — С. 464—558.

Соціально-побутові пісні / Вступ, ст. О. Хмілевської. — К.: Дніпро, 1985. — 331 с.

Українські класичні романеи / Упоряд., вступ, ст. Т.П. Булат. — К., 1983. — 335 с.

Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка / Упоряд., вступ, ст. та примітки М. Яценка. — К., 1971. — 324 с

Українські народні пісні в записах 3. Доленги-Ходаковського. — К., 1974. — 782 с

Українські народні пісні в записах Олександра Потебні / Упоряд., вступ, ст. і примітки М.К. Дмитренка. — К., 1988. — 311 с

Українські народні пісні та думи. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. — 96 с

Українські народні романси / Вступ, ст. Л. Ященко. — К.: Вид-во АНУРСР, 1961.—412 с.

Українські символи / За ред. М. Дмитренка. — К., 1994. — 140 с

Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст. О. Левченко. — Тернопіль, 1991. — 112 с

Рекрутські та солдатські пісні / Упоряд., вступ, ст. О. Правдюк. — К.: Наук, думка, 1974. — 624 с

Чумацькі пісні / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1976. — 462 с.

Чумацькі пісні / Вступ, ст. А. Іваницького. — К., 1989. — 247 с

Шумада Н.С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості. — К., 1989. — С 5—18.

Франко І. Володимир Гнатюк. Коломийки, т. 2 // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 147—149.

Франко І. До історії коломийкового розміру // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 39. — К.: Наук, думка, 1983. — С 232—242.

Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 26. — К.: Наук, думка, 1980. — С 210—253.

Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 42. — К.: Наук, думка, 1984. — С 7—492.

Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 43. — К.: Наук, думка, 1986. — С 7—354.

Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 27. — К.: Наук, думка, 1980. — С 57—65.

Український народний епос у сучасній фольклористиці умовно поділяється на дві великі групи — прозу казкову та неказкову (історичну). Основним принципом такого поділу є функціональність жанрів: у першій групі (до неї відносяться казки, небилиці, анекдоти, притчі) домінує естетична функція, у другій (легенди, перекази, народні оповідання) головна функція — інформативна. Такий принцип класифікації відстоюють В. Пропп, К. Чистов, І. Березовський та ін.

Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) поряд з поняттями «баснь», «байка», а пізніше — в подібному значенні у словнику Памви Беринди «Лексшонъ славенороескій і именъ толъкованіє» (1627). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику.

Як вказує В. Гнатюк, «Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія». Тому єдиного погляду щодо походження казок нема. Кожен із фольклористичних напрямів вирішує цю проблему по-своєму: прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень; міґраційна школа розвинула теорію запозичень, поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії); представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів; дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему Давніх язичницьких релігійних ритуалів...

Ф. Буслаев — один з перших дослідників східнослов'янської казки 19 ст., що дав аналіз української казки з позицій міфологічного напряму, висловлював думку, що цей жанр тісно пов'язаний з народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М. Чумарна назву жанру теж виводить із праміфу, вказуючи на скіфський міф про