Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
У період національного відродження 20-х років 20 ст. з'явились пісні літературного походження на тексти поетів «Молодої музи». Крім вище названих на слова Б. Лепкого слід згадати П. Карманського «Сповнилась міра», В. Пачовського «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Забудь мене».
Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної творчості, не можна обійти увагою й поезій О. Олеся, присвячених темі кохання, на основі яких створено ліричні пісні «Сміються-плачуть солов'ї» і «Коли на крилах ночі». Завдяки вдалому поєднанню слів і мелодії вони до сьогодні не втратили своєї популярності.
У наш час, коли дослідники фольклору констатують факт відносного занепаду багатьох його жанрів, можна твердити, що така тенденція не заторкнула ряд жанрів. Визначальне місце тут належить пісням літературного походження: активно побутують твори, що увійшли в усну словесність століття чи два тому і здобули визнання як традиційно усталені пісні. Більше того, цей розряд народної лірики постійно поповнюється новими зразками. Із творів сучасної літератури 20 століття статус народних здобули пісні на слова А Малишка «Білі каштани», «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), «Моя стежина», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителько моя». Очевидно, визначальним фактором їхньої популярності є й мелодія, яку народ прийняв «за свою». Автором музики до усіх цих пісень є П. Майборода. Народним став ще один твір А. Малишка «Цвітуть осінні тихі небеса» (музика О. Білаша), а також твори «Пісня про Київ» та «Знову цвітуть каштани».
Не менш відомими та улюбленими у народі є пісні М. Рильського «На білу гречку впали роси», «Яблука доспіли, яблука червоні»; «Виростеш ти, сину», створена на основі вірша В. Симоненка «Лебеді материнства».
З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка» («В'ється, наче змійка, неспокійна річка»), «Ясени», М. Сингаївського «Чорнобривці», Ю. Рибчинського з музикою І. Поклада «Скрипка грає» («Вже догорає небокрай»), ряд поезій Д. Павличка з музикою О. Білаша — «Два кольори», «Явір і яворина», «Лелеченьки» та ін. Усі вони побутують як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй».
Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словесність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмо-мелодики. Хоча є значно більше творів, що зовні видаються такими, але з певних при чин не приживаються на багатовіковому дереві усної народної творчості. Цей процес — практично непередбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а і внутрішніх скритих законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.
§37. РомансиПісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються з-поміж інших специфікою художньо-образної структури та манерою виконання.
Романс — (іспан. romance від лат. — букв, «по-романськи», тобто по-іспанськи) — музично-поетичний твір, який виконується сольно у супроводі музичного інструмента. Термін, як і сам жанр, виник у середньовічній Іспанії. Первісне значення романсу — побутова пісня народною мовою, яку називали «романською» на противагу книжній латинській мові, що нею виконувалися церковні та церемоніальні пісноспіви. Уже в 16 ст. цей жанр був розповсюджений у країнах Європи (Франції, Італії, Німеччині), але зберіг риси древнього іспанського народного епосу, передусім у специфічному музичному супроводі.
Романсу властивий ряд жанрових ознак, якими він відрізняється від інших пісень літературного походження. Одна з основних — манера виконання. На відміну від інших ліричних творів, які формою побудови строфи і мелодикою придатні для виконання хором без музичного супроводу (що дає змогу виконувати їх не лише як застільні пісні, а й у повсякденному побуті), романс є більш витонченим видом мистецтва щодо виконання та умов побутування. Якщо у виконанні гуртових пісень може брати участь кожен, хто хоч трохи володіє голосом (для цього не обов'язково мати особливі музичні здібності), то виконання романсу передбачає ряд умов. Обов'язковість інструментального супроводу (на гітарі, фортепіано, бандурі, арфі, скрипці та ін.), значно складніша побудова строфи, а також характерна кантиленна наспівна мелодія вимагає певної професійної підготовки. Індивідуальне творче начало відіграє тут набагато більшу роль, ніж в інших жанрах пісенного фольклору. Від часу зародження романс тісно пов'язаний як з писемною літературою, так і з професійною музикою. Інструментальний супровід тут важливіший, ніж в інших жанрах, бо є невід'ємним компонентом художньої форми. Він творить своєрідний мелодійний образ романсу, який доповнює зміст різними відтінками почуття, що не завжди можна передати голосом.
Більшість вчених сходяться на думці, що важко провести чітку межу між звичайною піснею літературного походження і піснею-романсом. Однак це твердження стосується періоду виникнення і становлення романсу, а вже з другої половини 18—19 ст. він починає все більше виокремлюватися у жанровий різновид з певними ознаками змісту і форми, які дозволяють говорити про пісню-романс як про самостійний жанр. Тривалий і дуже складний розвиток романсу істотно відрізняється від історії побутування інших жанрів найактивнішою взаємодією і синтезом усної народної творчості і літератури та професійної музики.
