Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Автор невідомий - Народні казки

— Бачите, пане, який наш брат дивний, — кажуть. — Він ще хвалився, ніби знає таку царівну, що красуня над усіма красунями й мудра над усіма мудрими.

Пан як почув про таке, то й відпочити Вилупкові не дав.

— Ти хвалився, — каже, — ніби знаєш найкрасивішу й наймудрішу царівну. Або ти мені її здобудеш, або загинеш.

Пішов хлопець до лошака сумний-пресумний.

— Чого сумуєш? — питає лошак.

— Як мені не сумувати, коли брати набрехали панові, що я можу привезти ту царівну, що найкраща й наймудріша на світі.

— Це вже біда, — каже лошак. — Але якось буде. Іди скажи панові, хай дає торбу грошей.

Дав пан торбу грошей, і вибрався Вилупок у путь. Їде він, їде, доїхав до крамниці, що коло моря, а лошак каже:

– Іди й купи столик, два крісла, люстро, капелюх півбілий-півчорний, сукню піврожеву-півжовту і великі чоботи — щоб один був синій, а другий червоний.

Купив усе хлопець, що лошак сказав, і поїхав, куди поніс лошак, — до старої порохнявої верби з величезним дуплом.

— Постав столика, на столик люстро, біля стола два крісла, сукню повісь на одне крісло, чоботи положи на друге.

Підготував усе Вилупок, а лошак порадив йому, що далі робити, й пішов пастися.

Заліз Вилупок у дупло. Бачить — русалки купаються. Викупалися, причесалися, а одна каже:

— Сестриці, дивіться, що на березі!

Вийшли вони на берег, обходять усе, оглядають, а найкраща і наймудріша захотіла поміряти людське вбрання, одягла сукню — ніяк не підходить. Спереду — один колір, а ззаду — інший. Крутилась, крутилась перед дзеркалом — нічого не може зробити. Одягла капелюшок — не підходить. Почала вона в дзеркалі чоботи приміряти. Гарно, але чоботи різні. Роззула вона один чобіт, а тоді обидві ноги в один запхала й почала стрибати. Коли обернулася спиною до верби, Вилупок з дупла вискочив і зловив її.

Інші русалки повтікали, а вона плаче й проситься:

— Що хочеш тобі дам, будеш володарем морів — лише відпусти.

— Ні, ти вже моя, — каже Вилупок, — а я твій. Поїдеш зі мною.

Поїхали до крамниці, купили їй таке вбрання, яке хотіла, сіли на лошака і рушили до пана. Дорогою поклялися, що ні він її, ні вона його не зрадить.

Приїхали, а пан уже вибігає назустріч.

— Тут, пане, царівна, — каже Вилупок, — але не знаю, як буде, бо я її привіз для себе.

Розсердився пан, а дівчина каже:

— Не буду я твоя, пане, бо ми вже поклялися.

Не знає пан, що й робити, а брати Вилупка лиш те й думають, як би погубити брата. Радять панові:

— Треба його викупати перед весіллям у киплячому кобилячому молоці.

Наказав пан усіх кобил подоїти, молоко скип’ятити. Як сказали Вилупкові, що він мусить у тому молоці викупатися, він і подумав: «Тут мені вже кінець!»

Пішов із лошаком попрощатися, а кінь радить:

— Роздягнись і скажи, що ти мене сьогодні не бачив і хочеш, аби я поблагословив тебе на купання. Слуги введуть мене, я дмухну на котел, а тоді можеш стрибати.

Закипіло в котлі молоко, пан і наказує:

— Стрибай!

— Виконував я твою волю, пане, то виконай і ти мою: введи коня, най благословить мене на купання.

Звелів пан привести коня.

— Поблагослови мій купіль, дорогий конику, — просить Вилупок.

Кінь дмухнув на молоко, раз, другий, третій, і махнув головою, що готово. Стрибнув Вилупок у котел, помився і вийшов з котла гарним-прегарним.

Здивувався пан і про себе думає: «Як я стану таким вродливим, полюбить мене русалка». Недовго думав, наказав підкласти вогню.

— Добре, — каже Вилупок, — але доки молоко закипить, хочу, аби пан почули, як та скрипка грає, що я привіз.

Взяв скрипку в руки, заграв, і всі почали танцювати. Пан уже так утомився, що ногами лише плете, а зупинитися не може. Сказав прив’язати його, аби спокійно дослухав музику. Прив’язали слуги пана до столітнього дуба в саду, а Вилупок як ушкварить, то пан почав і під дубом танцювати, а що був прив’язаним шнурками, то за півгодини з нього шкіра злізла.

Та закипіло молоко, і Вилупок перестав грати. Каже:

— Простигне ваша купіль, треба поспішати.

Наказав пан привести свого найкращого коня, а кінь боїться підійти до гарячого молока. Слуги силою дотягли його і примусили понюхати купіль. Кінь як понюхав, то губа відварилася й упала в молоко, лише зуби показалися:

Каже пан:

— Тепер можу стрибати, бо кінь сміється.

Як стрибнув пан — лише жир з нього сплив на молоці.

Вареного пана з тим молоком вилили в яму, а русалка одружилася з Вилупком. Братів прогнали на чотири сторони, а батьків і всіх добрих людей на весілля запросили. І я був на тому весіллі, їсти-пити давали, по бороді текло, а в роті не було.

Дідусь і Мати води

Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру. Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира!

Тут з річки вийшла чарівниця — Мати води — і питає:

— Чого ти плачеш?

— Та ось впустив у річку свою єдину сокиру.

Тут Мати води дістала із дна річки золоту сокиру, простягла старому і каже:

— Твоя сокира?

— Ні, — відповідає дідусь.

Вона дістала іншу сокиру, на цей раз срібну, й питає:

— Може, це твоя сокира?

— Та ні, — відповідає старий.

Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.

— Твоя?

— Оце моя! — зрадів дідусь.

За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.

Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:

— Звідки в тебе таке багатство?

Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Він кинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати.

Мати води вийшла з річки і питає:

— Чого ти плачеш?

— Впустив свою сокиру у воду.

Мати води нагнулася і дістала з дна золоту сокиру.

— Це твоя сокира?

— Так-так, моя! — відповідає той.

Тут Мати води й каже:

— Ти обманув мене, і не буде тобі ні золотої сокири, ні простої.

І з цими словами вона щезла.

Добрий дроворуб

Прийшов якось селянин в ліс по дрова. Вибрав він берізку і хотів було її зрубати, та береза, побачивши сокиру, заговорила жалісно:

— Не рубай мене! Я ще