Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

щоб усі знали, що там похований «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім'ї («Ой дівчина горлиця»):

Умер батько — байдуже, Вмерла мати — байдуже, Умер милий, чорнобривий. Жаль мені його дуже. Я за батька книш, дала, І за матір книш. дала. А за свого миленького — Цуцика рябенького.

Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов'ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:

— Ой, умру, мила, ой умру мила,

— Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.

— Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,

— Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?

— В кропиві, мила, в кропиві, мила,

В кропиві уха-ха, мила чорнобривая...

Подібні пісні зустрічаються у всіх слов'янських народів. Ще одним підтвердженням давності походження цієї групи пісень є численні твори на сюжет про смерть і весілля комара (мухи), які, вочевидь, є відлунням древніх весняних обрядів.

Не менш давньою серед гумористично-жартівливих пісень є група сороміцьких пісень, традиція яких теж сягає часу язичницьких оргій. Це твори відверто еротичного характеру, в яких оспівується тілесна любов, як правило між чужими людьми (тобто не подружжям). Нерідко це любов до кума чи куми, що є відлунням ритуалу кумування. Оскільки у новітню добу подібні тексти оцінюються негативно з етично-моральних міркувань, вони виконуються за певних умов з деякою мірою табу. Цей пласт народної творчості недостатньо вивчений, оскільки, за свідченням багатьох дослідників, збирачі фольклору свідомо уникали запису подібних текстів, оминали цю тематику у своїх розвідках. Однак ці тексти побутують в народі і є досить цікавими з огляду на їх древнє походження та відлуння в них давніх культових ритуалів та язичницького світогляду.

Як бачимо, жартівливі пісні численні за кількістю і розмаїті за тематикою. Вони становлять значну частину української народної пісенності. У них, за висловом М. Закревського, проявляється «привілля для веселощів, іронії, дотепу українця, без яких він не може жити. Ця веселість тим привабливіша, що вона не підробна, природня; а дотепність, неначе іскра, часто з'являється несподівано і з блиском».

Родинно-побутові пісні дуже давні за походженням. На це вказують елементи магії і міфології, як наприклад, контагіозної магії:

...Погнав до Дунаю коня напувати, Піду я в садочок, зірву я листочок, На білім пісочку два слідочки знати. Прикрию, пристелю милого слідочок, Той перший слідочок коня вороного,  Щоб вітер не звіяв, пташки не ходили. А другий слідочок мого миленького.     Щоб мого милого інші не любили...

Є згадки навіть про такі давні ритуали, як людські жертвоприношення, наприклад, у пісні «Ненько моя, вишня...»:

Чи ти, ненько моя, пшениці не жала, Що ти мене маленькою у сніп не зв'язала? Чи ти, ненько моя, води не носила, Що ти мене маленькою в криниці не втопила? Чи ти, ненько моя, діжі не місила? Чом ти мене маленькую в тісті не вмісила?

Своїм корінням вони ґенетично пов'язані з обрядовою лірикою (веснянками, колядками, весільними піснями та ін.). Тому їх можна вважати спадком багатьох поколінь, в якому збереглися давні уявлення й звичаї дослов'янської та давньоруської народності, історичні нашарування пізніших епох. Вони відображають багатогранність життя української сім'ї, широкий спектр почуттів і переживань людини, пов'язаних із родинними стосунками, різноманітними життєвими ситуаціями. У них втілилась народна мудрість багатьох віків, погляди прадавніх українців на сім'ю, шлюб, людські взаємини, матеріальні і духовні цінності.

§34. Суспільно-побутові пісні

Розвиток національно-суспільної свідомості, інтеграційні процеси українського народу спричинили виникнення окремої групи ліричної пісенності, в якій основне місце посідають не особисті родинні проблеми чи духовні конфлікти, а всезагальні масові суспільні явища. Це — соціально-побутові (або суспільно-побутові) ліричні пісні, в яких відбилися почуття, роздуми не окремих людей, а певних соціальних груп (козаків, чумаків, рекрутів, наймитів та ін.), викликані подіями чи обставинами суспільного життя народу, характерними рисами станового побуту.

Ці пісні виникли на основі народної традиції — виробленої віками обрядової лірики та родинно-побутової пісенності, яка передувала появі суспільно-побутових пісень. Успадкувавши деякі риси тематики та поетики тих пісенних жанрів, на основі яких вони розвинулись, ці твори синтезували в собі й нові ознаки, породжені розвитком національної свідомості, виникненням нових соціальних груп та ін. Хоча вони неоднорідні за тематикою, різняться жанровими ознаками, способом поетичного викладу, їх об'єднує виражене в