ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі
Операційна система Unix була витвором переходу від першої комп’ютерної доби пропрієтарного обладнання до архітектури ПК широкого вжитку. Unix була розроблена як переносне програмне забезпечення для різноманітних комп’ютерів із різним «залізом». Коли ми дізнавалися про цікаву нову програму, то не могли просто завантажити її й користуватися, а мусили «портувати» (тобто модифікувати так, щоб вона запустилася на компі, яким ми користувалися). Кожний комп’ютер мав середовище для програмування, тому ми з легкістю додавали власне ПЗ. Коли 1985 року ми почали продавати видані книжки поштою, я не купував бази даних для клієнтських замовлень та обліку — я написав власну.
Коли в нас з’явилася всесвітня павутина, створювати нове стало ще цікавіше. Павутина була розроблена, щоб форматувати сторінки онлайн за допомогою мови тегової розмітки текстів html (Hypertext Markup Language), тому для нас це було те, що треба. Використання html означало, що, побачивши класну фічу на веб-сторінці, можна було відкрити меню, вибрати опцію «Подивитись вихідний код» і дізнатися, як усе влаштовано.
Спочатку веб-технології були дуже простими. Доцільні «хаки» постійно з’являлися, і ми радісно копіювали їх один в одного, усі без розбору. Хтось придумав блискуче рішення проблеми, і воно вмить ставало спільним надбанням для всіх, кому вона дошкуляла.
Заснувавши O’Reilly, ми написали документацію як організація, що наймає працівників. А потім усвідомили, що відкриваються дивовижні можливості: потрапити у хвилю інновацій, висвітлювати щойно винайдені технології, використовувати знання людей, які навчаються в процесі, бо роблять те, чого до них ніхто не робив.
Наслідування — ключ до навчання. На початку видавничої діяльності ми рекламували свої книжки так: мовляв, намагаємося відтворити той досвід, коли зазираєш через плече людині, яка знає більше за тебе, і спостерігаєш за її працею. У цьому була родзинка програм Open Source. 2000 року, коли індустрія програмного забезпечення підлаштовувалася під нову парадигму, Карім Лакгані, що на той час працював у Слоунівській школі менеджменту при MIT, та Роберт Вулф із компанії Boston Consulting Group вивчали мотиви розробників софту Open Source469. Дослідники виявили: окрім можливості підлаштовувати софт до власних потреб, навчання та втіха від інтелектуальних відкриттів слугують важливішими мотиваторами, ніж високі зарплати й кар’єрні успіхи.
На думку Дейла Доґерті, усе це має сенс і тоді, коли з’являються нові пристрої. Дешеві сенсори, 3D-принтери та ціла купа старого «заліза» чекають креативних рішень і повторного використання. До пристроїв потрібен такий самий гнучкий підхід, як і до софту. Скористатися можливостями повторного використання можна лише тоді, коли люди можуть розбирати й збирати пристрої, як заманеться.
У цьому полягав рух «мейкерів». Творити заради втіхи від інтелектуальних відкриттів. Творити заради навчання.
У сучасній системі освіти немає місця для втіхи. Пропонуються шаблонні рішення, треба лише завчати матеріал, позаяк насправді достатньо купи проблем, що вимагають розв’язання. Коли починаєш з того, чого прагнеш досягти, знання перетворюються на інструмент. Шукаєш рішення, знаходиш — і воно твоє.
У книжці «Невігластво» (Ignorance) Стюарт Файрстейн стверджує, що наука — не набір знань, якими володіє людство, а процес пошуку знань, якими воно ще не оволоділо. Двигуном науки є невігластво, а не знання470.
Важливим елементом науки й навчання є гра. В автобіографії фізик Річард Фейнман розповідав, що привело його до прориву, а відтак до Нобелівської премії. Сталося так, що він утратив цікавість до фізики й не міг зосередитися. Наука не приносила задоволення. Тоді Фейнман згадав, що відчував раніше: «Якось у старших класах я помітив, що струмінь води з крана стає вужчим, і мені стало цікаво, що визначає його форму. Виявилося, що це досить легко зробити, — писав він. — Я не мусив цього робити, це не мало значення для майбутнього науки, хтось уже зробив це до мене. Але мені було однаково, я винаходив усякі штуки і грався з ними у своє задоволення»471.
Отож Фейнман вирішив повернутися до гри у фізику й припинити цілеспрямовані дослідження. Десь через тиждень у кафетерії Корнелльського університету, спостерігаючи, як один хлопець підкинув тарілку в повітря, Фейнман помітив, що краї тарілки коливаються повільніше, ніж обертається емблема університету. Знічев’я фізик почав розробляти рівняння швидкості. Мало-помалу він замислився про орбіти електронів, і заходився працювати над теорією, тепер відомою як квантова електродинаміка.
Цей принцип стосується й навчання в компаніях. Пригадую, як про це говорив Девід Маклафлін, директор Google зі зв’язків із девелоперами. Ми разом виступали на консультаційній зустрічі у великій компанії з розробки програмного забезпечення. Компанія хотіла приваблювати на свою платформу більше девелоперів. Девід запитав у них про дещо вкрай важливе: «Хтось із вас грається з платформою у вільний від роботи час?». Учасники відповіли, що ні. Девід пояснив, що, поки вони не дадуть ради з цією проблемою, шукати девелоперів ззовні — марні зусилля.
З огляду на те, як важливо, щоб навчання приносило втіху, Дейл дав журналу Make: такий підзаголовок: «Технології у вільний від роботи час». Це діяльність, за яку ви беретеся, навіть коли ніхто не вимагає. 2006 року наш Make: започаткував ярмарок Maker Faire — масштабний захід із ро`ботами, який нині щороку приваблює сотні тисяч людей. Приходить багато дітей, охочих дізнатися про майбутнє, і батьків, які згадують, що то за диво — навчатися й відкривати щось нове.
В офіційній системі освіти нам бракує гри, розваг і дива, а люди спраглі до цього. Якщо не вдається зацікавити, швидше за все ви на хибному шляху.
Сила зачіпки
Інтернет відкрив нові, чудові способи задовольняти цікавість. У книжці «Сила зачіпки» (The Power of Pull) Джон Гейджел III, Джон Силі Браун і Ленґ Девісон пояснюють, як змінилося
