ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

Доводиться так діяти через проблему, з якою я неодноразово стикався у власній кар’єрі: технології розвиваються набагато швидше за систему освіти. У часи перших персональних комп’ютерів програмісти навчалися мови програмування Basic один від одного, із книжок, а також аналізуючи вихідний код, який розповсюджувався через групи користувачів. Коли в навчальних закладах почали викладати Basic, індустрія суттєво просунулася вперед. Коли викладачі почали розповідати, як писати сайти на PHP, перспективною галуззю вже стали додатки для смартфонів, статистика і великі дані.

Завдяки цьому відставанню O’Reilly вже багато років має успішний бізнес, бо ми видаємо літературу про новітні технології. Ніде не навчали того, що мусили знати фахівці. Треба було вчитися один від одного. Усі бестселери O’Reilly створювалися так: ми знаходили людей на хвилі інновацій, і ті писали, що знали, або співпрацювали з письменниками, здатними скомпілювати розповідь про ті цінні знання. Ми розповіли світу про новітні розробки Linux; про інтернет; нові мови програмування, як-от Java, Perl, Python та JavaScript; найкращі методи провідних програмістів світу; а нещодавно опублікували книжки про великі дані, DevOps і штучний інтелект. Коли в рекламі 2000 року на обкладинці журналу Publishers Weekly ми нахабно заявили: «Інтернет побудовано на книжках O’Reilly»463, ніхто не здивувався й не заперечував.

Темпи розвитку технологій прискорювалися, і важливішим напрямком нашої діяльності стала організація заходів, на яких зустрічалися провідні фахівці. Крім того, ми створили платформу для обміну знаннями, завдяки якій люди, що володіють унікальною технологією чи навичками в бізнесі, навчають наших клієнтів. Платформу ми назвали Safari, віддавши належне гравюрам XIX століття, звідки взялися тварини на обкладинках наших книжок. На Safari нині можна знайти десятки тисяч електронних книжок, опублікованих сотнями видавництв (не тільки нашим), плюс тисячі годин відео, освітні траєкторії, навчальні програми з тексто­вим і відеосупроводом та кодом, з яким можна працювати в інтерактивному режимі, трансляції наживо онлайн-зустрічей із провідними айтішниками, які знайомлять глядачів із найновітнішими технологіями.

На наш бізнес суттєво вплинула нова тенденція: технології, що колись були прерогативою відчайдухів, схиблених на інноваціях, стали мейнстримом. Компаніям Fortune 500, а не лише маленьким стартапам чи програмістам, треба навчатися, встигаючи за темпами розвитку технологій. Зараз у світі масштабні трансформації, та я переконаний, що, хай які методи здобуття знань ми використовуємо, дещо лишається незмінним:

Людям потрібна база знань, щоб ставити правильні запитання й оволодівати новими знаннями.

Люди навчаються одне від одного.

Люди найкраще навчаються, коли випробовують свої сили, вирішують реальні проблеми і мають вільний доступ до потрібних знань.

Люди найкраще навчаються, коли захоплені своєю роботою так, що готові витрачати на неї вільний час, а не лише виконувати обов’язки на робочому місці.

У січні 2005 року ми опублікували перший номер журналу Make:. Темою номеру була діяльність Чарльза Бентона, який сконструював пристосування, щоб робити аерознімки з повітряного змія464. Тоді GoPro ще не випустила першу екшн-камеру, а про знімання з дронів ніхто й не мріяв. У номері також були статті про те, як самотужки зробити стабілізатор для відеокамери; як Наталі Єремієнко оснастила сенсорами пса-рóбота Aibo від Sony і «навчила» винюхувати токсичні відходи; і як планується сконструювати пристрій, що дасть змогу зчитувати інформацію, збережену на магнітній смужці кредитної картки чи магнітному ключі в готелі.

Засновник Make: Дейл Доґерті звернув увагу, що перші випуски таких журналів, як Popular Mechanics (Популярна механіка) суттєво відрізнялися від сучасних. У сучасніших версіях пропонується фаховий огляд технологічних новинок, які можна придбати, а 40 років тому описували проекти, які можна зробити.

За часів братів Райт видавали багато посібників про конструкторство, як-от «Маленький механік» (The Boy Mechanic). Аероплани не продавалися, зате можна було мріяти, як ти його сконструюєш.

Майбутнє будується, перш ніж продається, — це важлива істина, про яку треба пам’ятати. Майбутнє творять люди, здатні майструвати й винаходити, та люди, здатні лагодити, удосконалювати й застосовувати ці винаходи на практиці. Це люди, які навчаються в процесі.

У пізнішому випуску Make: Дейл Доґерті опублікував «Маніфест власника» (Owner’s Manifesto), який починався такими словами: «Той, хто не може відкрити пристрій, не є його власником»465. У слушності цього принципу нам неодноразово випадало переконатися. Компанії завзято використовували програми «Керування цифровими правами» (DRM), щоб більше заробляти, обмежуючи доступ користувачам, не даючи їм лагодити466 чи перепродавати техніку, яка номінально їм належить. За принтери, кавоварки, а віднедавна й за високотехнологічні трактори та інше фермерське обладнання давно точаться баталії між компаніями і клієнтами: хто має конт­роль над продукцією, що номінально належить споживачам467.

Дейл відстоював інтереси майстрів, які переймалися зловживаннями DRM і запломбованим залізом. Таке залізо не відкриєш без спеціальних інструментів або не поремонтуєш через ліцензійну угоду. У маніфесті йшлося про те, що, коли ми хочемо по-справжньому оволодіти сучасними інструментами, маємо зазирнути всередину, розібратися, як вони працюють, і за потреби щось змінити.

Купуючи нині смартфон, планшет чи комп’ютер, ми отримуємо продукт, розрахований на масового споживача і зручний у використанні, але не маємо змоги полагодити чи вдосконалити його. Для нас — тих, хто починав працювати в комп’ютерній галузі в 1970-х і 1980-х (ба навіть раніше), — усе було інакше. Ми починали з примітиву — із чистого аркуша. Нам треба було навчити свою техніку чогось корисного. Таке навчання називається програмуванням. Тепер серед мільярдів власників смартфонів досить мало тих, хто вміє програмувати, а от раніше комп’ютер був майже ні до чого не придатним, якщо користувач не вмів програмувати його самотужки.

Ми самі навчилися програмувати, поки вирішували проблеми. Не доводилося навмання розробляти штучні програми, щоб повправлятися, бо були справжні проблеми, які треба було вирішувати. Ми з Дейлом писали, тому мусили створювати програми, які допоможуть писати й публікувати книжки, — скрипти для редагування текстів, які забезпечували послідовну термінологію в документації, виправлення поширених граматичних помилок, формування покажчиків, форматування й набір тексту.