Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака - Річард Фейнман

Мені цікаво чому. Мені цікаво чому.
Мені цікаво чому мені цікаво.
Мені цікаво чому мені цікаво чому
Мені цікаво чому мені цікаво!

Ми здали свої твори, і на наступному занятті професор зачитує один: «Бу-бу-бу бу-ба-бу ба-бу-би бу-ба-бі». Я не міг розібрати, що там написано.

Далі він читає ще один твір: «Ба-бу-би бу-ба-бу бу-бі-ба». Я так само не второпав, що там студенти понаписували, аж раптом він починає читати:

Бу-ба-бу ба-бу-би ба-бу-ба
Ба-бу-ба бу-ба-бі ба-бу-бу.
Ба-бі-бу бу-ба-бу ба-бу-би
Бу-бі-бі ба-бу-би бу-ба-бу.

«Ага, — подумав я, — він читає мій есей». Я справді не впізнав його, поки професор не дійшов до віршика.

Здавши твір, я не здав свою допитливість і далі експериментував із засинанням. Якось мені снився сон, і я усвідомив, що спостерігаю за собою уві сні. Я проліз у власний сон!

У першій частині сну я був на даху поїзда, який наближався до тунелю. Я злякався, притиснувся до даху, і ми в’їхали в тунель — ух!

Я сказав собі: «Ага, значить ти можеш відчувати страх і помічаєш, як міняється звук, коли в’їжджаєш у тунель».

Я також завважив, що бачу кольори. Деякі люди кажуть, що бачать чорно-білі сни, але ні — мені снилися кольорові.

На той момент я вже був усередині вагона і відчував, як він хитається. Я сказав собі: «Ага, значить уві сні можна відчувати кінестетичні відчуття». Я не без зусиль пройшов у кінець вагона, там було велике вікно, як вітрина в магазині. За ним стояли — ні, не манекени — три живі дівчини в купальниках, дуже симпатичні!

Я пройшов у наступний вагон, тримаючись за поручні над головою, і сказав собі: «Агов, було б цікаво збудитися сексуально», — і вирішив повернутися в попередній вагон. Я виявив, що можу повернутися, і пішов назад. Ага, значить можливо керувати напрямком сну. Повернувся у вагон з вікном-вітриною і побачив трьох стариків, які грають на скрипках, — але вони знову перетворилися на дівчат! Значить, я міг керувати ходом сну, але не до кінця.

І тут я починаю збуджуватися, як інтелектуально, так і сексуально, кажу собі щось типу: «Вау, працює!» — і прокидаюся.

Я зробив кілька інших спостережень під час сну. Крім того, що я питав себе: «Чи справді я бачу кольорові сни?» — мене цікавило, наскільки точно я бачу уві сні.

Наступного разу мені снився сон, у якому у високій траві лежала рудоволоса дівчина. Я намагався придивитися й побачити кожну волосинку. Знаєте, у тому місці, де відбивається промінь сонця, виникає кольорова пляма — ефект дифракції — і я його бачив! Я міг бачити кожну волосинку максимально чітко — ідеальний зір!

Ще якось мені наснився сон, у якому канцелярська кнопка була встромлена в одвірок. Я бачив її і відчував, провівши пальцями по одвірку. Схоже, що «відділ зору» в мозку пов’язаний із «відділом чуттів». Тоді я спитав себе: «А можуть вони бути не пов’язані?». Знову подивився на одвірок — а кнопки в ньому немає. Провів по одвірку рукою і відчув під пальцями кнопку!

А ще якось сплю і чую: «стук-стук, стук-стук». У моєму сні щось відбувалося, що співвідносилося із цим стуком, але неточно — стук здавався якимось чужим. Я подумав: «Точно, цей стук іде ззовні, не зі сну, я сам придумав цю частину сну, щоб вона відповідала стуку. Треба прокинутися й подивитися, що за чортів стук».

Стук триває, я прокидаюся і… Мертва тиша. Нічого. Тож стук ішов не ззовні.

Інші люди розповідали, що вони «включали» зовнішні звуки у свої сни, але коли зі мною траплялося щось подібне і я уважно спостерігав «знизу», будучи впевнений, що звук іде ззовні, усе виявлялося навпаки.

Коли я експериментував зі снами й засинанням, процес пробудження викликав свого роду страх. У пробудженні є момент, коли відчуваєш себе нерухомим, ніби зв’язаним, лежиш, наче на тебе поклали кілька шарів ковдр. Це важко пояснити, але є момент, коли думаєш, що не зможеш піднятися, не впевнений, що прокинешся. Я казав собі після пробудження: «Це ж просто смішно». Я не знаю жодної хвороби, за якої людина засинає природним способом і не може прокинутися. Ми завжди прокидаємося. Я багато разів собі про це нагадував і поступово перестав боятися, процес пробудження став навіть цікавим — як катання на американських гірках: на другому колі вже не боїшся, і процес починає подобатися.

Вам, напевно, цікаво, як ці спостереження-уві-сні припинилися (а вони здебільшого лишилися в минулому, відтоді я лише зрідка спостерігаю за снами). Якось уночі я сплю, як завжди, спостерігаючи за собою, і бачу: на стіні переді мною висить прапорець.

Я у сто десятий раз кажу собі: «Так, я бачу кольорові сни», — а потім усвідомлюю, що під головою лежить латунний стрижень, я відчуваю, що потилиця м’яка. Думаю: «Ага, ось чому я можу робити всі ці спостереження вві сні: латунний стрижень збуджує зорову ділянку мозку. Треба просто покласти латунний стрижень під голову, коли лягаєш спати, і можеш робити спостереження в будь-який момент. Думаю, на цьому можна зупинитися і пірнути у глибший сон».

Коли я прокинувся, ніякого латунного стрижня не було, та й потилиця не була м’якою. Очевидно, я просто втомився робити всі ці спостереження, і мозок придумав хибні причини, чому мені не варто далі цим займатися.

У результаті цих спостережень я сформулював теорійку. Мені подобалося спостерігати сновидіння ще й тому, що було цікаво: як виникає образ, наприклад, якої-небудь людини, коли очі закриті і мозок не отримує зорових сигналів. Ви скажете, що це якісь випадкові, нерегулярні нервові імпульси, але як тоді вві сні випадкові нервові імпульси складаються в ту саму чітку картинку, яку бачиш наяву? Чому вві сні я «бачу» кольорову картинку ще чіткіше, ніж удень?

Я вирішив, що в мозку має існувати «відділ інтерпретацій». Коли дивишся на щось — на людину, на лампу, на стіну, — то бачиш не просто світлову пляму. Щось говорить тобі, що це таке; побачене треба інтерпретувати. Коли людина спить, відділ інтерпретацій працює, але все вигадує. Він говорить, що ти бачиш волосинку на голові в