Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

Кіт і справді знайшовся. Він вийшов на зв’язок, щось невдоволено муркнув, та врешті-решт погодився. Вершник зітхнув і став на нього чекати.

МАЙЖЕ НЕВИДИМІ ТА НЕЯСНІ УРИВКИ

Десь за чверть години по тому вхід до намету Ерагона відчинився й Солембум прослизнув усередину, майже нечутно ступаючи м’якими подушечками лап по землі.

Коричневий кіт-перевертень пройшов повз Ерагона, навіть не глянувши на нього, стрибнув на його ліжко, умостився на ковдрі й почав ретельно вилизувати шкіру між кігтями правої лапи. На Ерагона він так-таки й не дивився. Минуло досить багато часу.

«Я не собака, щоб слухати твої накази й приходити до тебе, Ерагоне», — нарешті сказав Солембум.

— Та я ніколи й не думав, що ти собака, — відповів на те Ерагон. — Але ти мені потрібен, до того ж терміново.

«Ммм, — Солембум так старанно вилизував подушечку на лапі, що було чутно звук його язика. — Тоді кажи, Убивце Тіні. Чого тобі треба?»

— Зачекай хвилинку, — Ерагон підвівся й підійшов до жердини, на якій висів ліхтар. — Я хочу це засвітити.

Вершник проказав слово прадавньою мовою, і ґніт ліхтаря вмить спалахнув, наповнюючи намет теплим мерехтливим світлом.

І сам Ерагон, і Солембум трохи примружились, чекаючи, коли їхні очі призвичаяться до ліхтаря. Коли світло перестало здаватися неприємним, Ерагон сів на стілець неподалік від ліжка й глянув на кота-перевертня. Його здивувало, що той дивився на нього очима холодного синього кольору.

— Отакої! — сказав Вершник. — Чого це в тебе очі синього кольору?

Солембум мовчки блимнув — його очі змінили колір із синього на золотавий — і знов заходився чистити язиком свою лапу.

«То чого тобі треба, Убивце Тіні? — кіт вильнув кінчиком хвоста. — Ніч створена для того, щоб щось робити, а не для того, щоб сидіти й теревенити».

Ерагон облизнув губи — несподівана надія змушувала його хвилюватись.

— Солембуме, — почав він, — ти якось сказав мені, мов, коли все вже буде здаватися втраченим, а сил майже не залишиться, я повинен піти до скелі Кутіан і відкрити Склеп Душ.

Кіт-перевертень на якусь мить перестав вилизувати лапу:

«А, ти про це…»

— Так, про це. Я хотів би знати, що ти мав тоді на думці. Коли й справді існує щось таке, що допоможе нам у боротьбі з Галбаторіксом, я маю знати про це зараз — не пізніше, а саме зараз. Отож я й питаю: де я можу знайти цю скелю Кутіан, як мені відкрити Склеп Душ і що я в ньому знайду?

Вуха Солембума з чорними кінчиками трохи пригнулись назад, і він наполовину випустив кігті на лапі, яку чистив:

«Не знаю».

— Не знаю?! Як це ти не знаєш! — здивовано скрикнув Ерагон.

«Ти будеш повторювати кожне моє слово?»

— Але як ти можеш не знати?!

«Не знаю».

Ерагон нахилився вперед і схопив Солембума за велику й важку лапу. Вуха кота-перевертня притислись до голови, він зашипів і потяг лапу назад, загнавши кігті Ерагонові в руку. Хоч це й було боляче, але Вершник злегка всміхнувся — кіт-перевертень виявився куди сильніший, ніж він чекав, бо ледь не стягнув його зі стільця.

— Не треба більше загадок, — примирливо сказав Ерагон. — Солембуме, мені потрібна правда. Скажи, звідки ти це знаєш і що воно означає?

Шерсть на спині Солембума стала дибки:

«Іноді, безтолкова людська істото, загадка і є правдою… А тепер відпусти мене, інакше я розпанахаю тобі пику, а нутрощі віддам воронам!»

Якусь мить Ерагон іще тримав лапу Солембума, а потім відпустив її й відхилився назад.

Запанувала мовчанка. Вершник стиснув поранену руку, щоб притамувати біль і зупинити кров, а Солембум пильно дивився на нього своїми вузькими очима, хоч уже й не так вороже.

«Я сказав, що не знаю, — озвався він нарешті.— І що б ти там не думав, я справді не знаю. Я не маю уявлення ані про те, де може бути ця скеля Кутіан, ані про те, як тобі відкрити Склеп Душ, ані про те, що ти можеш у ньому знайти».

— Повтори це прадавньою мовою.

Очі Солембума звузилися ще більше, проте він повторив сказане мовою ельфів. Ерагон зрозумів, що він каже правду. І це викликало таку силу питань, що Вершник не знав, із чого почати.

— Звідки ж ти тоді довідався про скелю Кутіан?

Хвіст Солембума знов заходив туди-сюди, розрівнюючи складки на ковдрі:

«Останній раз кажу: я не знаю… І ніхто з мого племені не знає».

— Тоді звідки ж…? — Ерагон осікся, украй збентежений.

«Невдовзі після падіння Вершників, — уже спокійніше сказав Солембум, — ми, коти-перевертні, раптом, відчули, що коли нам зустрінеться новий Вершник, який не буде підвладний Галбаторіксу, то треба сказати йому чи їй те, що я сказав тобі: про дерево Меноа й про скелю Кутіан».

— Але… звідки з’явилась ця думка?

Солембум оголив ікла, і його морда зморщилась:

«Цього ми вже не знаємо. Скажу тільки, що, хто б її нам не навіяв, він мав добрі наміри».

— Чому ти так гадаєш? — вигукнув Ерагон. — А раптом це був Галбаторікс? Може, він хотів обдурити вас! Може, він пробує в такий спосіб захопити мене із Сапфірою в полон!

«Ні,— сказав Солембум, уп’явши кігті у ковдру, на якій лежав. — Котів-перевертнів обдурити не так легко, як декого. За цим стоїть не Галбаторікс. Я в цьому впевнений. Той, хто хотів передати тобі це, допоміг знайти зоряну руду для твого меча. Хіба Галбаторікс міг таке зробити?»

Ерагон насупив брови:

— А ви не пробували дізнатись, хто це може бути?

«Пробували».

— І що?

«Ми не змогли цього зробити, — кіт-перевертень настовбурчив шерсть. — Є два можливі варіанти. Перший: наші спогади хтось змінив проти нашої волі, а значить, ми — пішаки в якійсь нечесній грі. І другий: зважаючи на якусь причину, ми погодились на цю зміну. Може, ми навіть самі стерли з пам’яті наші спогади. Мені важко уявити, що хтось зумів втрутитися в наш розум. Я б іще міг зрозуміти, якби йшлося про пам’ять декого з нас. Але весь народ?! Ні-ні. Це неможливо».

— А чому це довірили саме вам, котам-перевертням?

«Мабуть, тому, що ми завжди дружили з Вершниками й драконами… Ми дивимось, слухаємо, мандруємо… Ми блукаємо на самоті в темних закутках світу й пам’ятаємо все, що є і що було колись, — Солембум на мить відвів погляд. — Спробуй мене зрозуміти, Ерагоне. Усім нам це не надто подобається. Якось ми довго сперечались, чи варто говорити про це, коли прийде час. Може, воно принесе більше