Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
— Вибач, Убивце Тіні, але я не дуже в це вірю. Твої близькі стосунки з ельфами, — Орин кинув оком на Арію, — ні для кого не секрет. Крім того, тебе прийняли до клану Інгейтум, з чого випливає, що ти повинен підкорятися лідеру цього клану — королю Орику. Може, я й помиляюсь, але навряд чи твої рішення будуть належати тільки тобі.
— Спочатку ти радиш мені дослухатися до наших союзників, а тепер говориш щось цілком протилежне. Чи ти бува часом не хочеш, щоб я слухав тільки тебе? — Ерагон починав не на жарт дратуватися.
— Я б хотів, щоб твій вибір був зумовлений інтересами нашого народу, а не інших рас!
— Так було завжди, — похмуро відповів Ерагон. — І так завжди буде. Звісно, я належу до варденів і до клану Інгейтум. Та попри це, я безмежно відданий і Сапфірі, і Насуаді, і своїм родичам. Так само, як і ви, ваша величносте, я маю безліч зобов’язань, але моя найголовніша мета — перемога над Галбаторіксом та Імперією. Так було завжди, і якщо мої зобов’язання будуть суперечити моїй меті, то я надам перевагу саме їй. Коли хочете, можете ставити під сумнів мої рішення, але не мої мотиви. Крім того, був би вам дуже вдячний, якби ви перестали натякати на те, що я зраджую свій народ!
Орин насупився, його щоки почервоніли, і він уже хотів був відповісти образою на образу, та зробити це завадив гучний дзенькіт — то роздратований Орик гупнув своїм молотом по щиту.
— Годі плести дурниці! — обурено вигукнув він. — Ви сваритесь через тріщинку в підніжжі, тим часом на нас ось-ось упаде ціла гора!
Орин насупився ще дужче, але втримався від продовження неприємної розмови. Натомість він узяв зі столу кубок вина й відкинувся на спинку крісла, недобрим поглядом зиркаючи на Ерагона.
«Він тебе просто ненавидить», — буркнула Сапфіра.
«Або мене, або те, що я роблю. Так чи інакше, я йому заважаю, а отже, доведеться за ним наглядати».
— Перед нами стоїть просте питання, — мовив Орик. — Що нам робити тепер, коли Насуада в полоні? — він поклав молот на стіл і звів свою вузлувату руку над головою: — Мені здається, що, загалом беручи, нічого не змінилось. Якщо ми не хочемо визнавати поразку й іти на перемир’я, нам залишається тільки одне: наступати на Урубейн так швидко, як тільки це можливо. Насуада не збиралася власноруч знищити Галбаторікса. Це ваша місія, — кивнув Орик на Ерагона й Сапфіру, — ваша й ельфів. А щодо нас, то ми зайшли надто далеко… Ясна річ, нам дуже бракуватиме Насуади, проте ми готові продовжити шлях без неї. Вона хотіла цього, це її мета. І якби вона зараз була разом з нами, то навряд чи зробила б якийсь інший вибір. Ми повинні вирушити до Урубейна. Ото й усе. Тут більше нема чого вирішувати.
Усі присутні дуже уважно слухали Орика. Один лиш Грімр бавився кинджалом із чорним клинком. Здавалося, ця розмова була йому геть нецікава.
— Я згодна, — сказала Арія. — Іншого вибору в нас нема.
— Гном каже діло, — схилив свою велику голову Гарцхвог, аж по стінах намету пробігли химерні тіні.— Ургалгра залишається з варденами, допоки військом керуватиме Вогнемеч. На чолі з ним та з Вогнеязикою ми змусимо безрогого зрадника Галбаторікса повернути нам усі борги.
Голос кулла звучав, мов грім. Ерагон аж зіщулився.
— Все це дуже добре, — мовив король Орин, — але я ще й досі не почув, як саме ми хочемо здолати Мертага й Галбаторікса, коли дістанемось Урубейна.
— У нас є Дотдаерт, — показав Вершник спис, який щойно принесли ельфи. — З ним ми можемо…
— Так-так, Дотдаерт… — махнувши рукою, перебив його король Орин. — Але він не допоміг тобі зупинити Торнака… І мені важко уявити, як він може допомогти тобі в бою проти Галбаторікса й Шруйкана. Як не крути, а ти навряд чи зумієш гідно протистояти, тому клятому зраднику. Хіба ж ні, Ерагоне! Ти не здолав навіть свого брата, хоч він і став Вершником лиш недавно!
«Наполовину брата», — подумки прошипів Ерагон, але притримав язика. Він не знав, що відповісти Орину. У словах короля була значна частка правди, і вони неабияк присоромили Вершника. А Орин тим часом вів своє:
— Ми вступили в цю війну, сподіваючись, що ти зможеш перемогти Галбаторікса. Так обіцяла нам Насуада. І ось ми тут, ми хочемо схрестити зброю з наймогутнішим магом усіх часів, але так ні на крок і не наблизились до перемоги!
— Ми почали війну, — тихо відповів Ерагон, — бо вперше від часів занепаду Вершників у нас з’явився реальний шанс знищити Галбаторікса. І ти прекрасно це знаєш.
— Який іще шанс? — глузливо посміхнувся король. — Ми маріонетки, усі без винятку. Маріонетки, які витанцьовують під дудку Галбаторікса. І те, що ми опинились аж так далеко, сталося тільки тому, що він дозволив нам це зробити. Галбаторікс хоче, щоб ми прямували до Урубейна. Він хоче, щоб ми привели тебе до нього. А якби йому схотілося нас зупинити, він розгромив би нас іще на Палаючій рівнині. І тоді, коли ти опинишся десь недалечко від нього, він зробить це… Він знищить нас…
Здавалося, що повітря між ними скам’яніло від напруги.
«Обережніше, — попередила Ерагона Сапфіра, — він покине вас, якщо ти не переконаєш його лишитися».
Арія теж виглядала стурбованою. Ерагон тим часом поклав руки на стіл і спробував зібратися з думками. Він не хотів кривити душею, але мав будь-що вселити в Орина надію. А це було ой як непросто, бо він і сам відчував якусь розгубленість.
«Невже Насуаді було так само важко, коли вона збирала нас і переконувала йти вперед?» — подумав Ерагон, а вголос сказав:
— Наше становище не таке вже й… безнадійне, як ви його змальовуєте.
Орин криво посміхнувся й зробив великий ковток вина.
— Дотдаерт становить для Галбаторікса велику загрозу, — вів далі Вершник, — і в цьому наша перевага. Він остерігатиметься списа, отже, якоюсь мірою ми будемо його контролювати. І навіть якщо нам не вдасться вбити самого Галбаторікса, то в нас буде шанс знищити Шруйкана. Повірте, загибель дракона буде для нього гірша за власну смерть.
— Цього ніколи не станеться, — заперечив Орин. — Він знає, що в нас є Дотдаерт, і неодмінно вживе запобіжних заходів.
— А може, й ні. Сумніваюсь, що Мертаг і Торнак мали час розпізнати нашу магічну зброю.
— Ці двоє — ні, але Галбаторікс обов’язково розпізнає, коли вивчатиме їхні спогади.
«А також дізнається про існування Глаедра, якщо вони ще не встигли
