💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

Читаємо онлайн Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
досить незвичний помірний клімат, якщо порівняти його з материковими зонами, розташованими на цій самій широті. Влітку часто буває прохолодно й ідуть дощі, проте зими м’які й не такі холодні, як у районах північного краю Хребта. Це означає, що збирати врожай можна впродовж більшої частини року. Усі сходяться на тому, що земля там багата й родюча — єдина користь від вогненних гір, які час від часу починають бушувати, вкриваючи острів товстим шаром попелу. У тамтешніх лісах повно великої дичини, наприклад, драконів, на яких полюбляють полювати мисливці, зокрема є багато видів, яких не знайдеш більше ніде в Алагезії».

Ерагон відірвав погляд від книги:

— Здається, усе це ніяк не стосується нашої справи.

«Читай далі», відповів кіт.

Вершник насупився й перейшов до наступного абзаца:

«Саме тут, у величезній улоговині в центрі Вройнгарду, Вершники збудували своє уславлене місто Дору Ареба.

Дору Ареба! Єдине місто за всю історію світу, яке було створене для драконів, а також для ельфів і людей. Дору Ареба! Місто магії, вченості, прадавніх таємниць. Дору Ареба! Здається, сама ця назва лунає, як музика. Ніколи раніше світ не бачив такого міста, і більше не буде подібного до нього, бо тепер воно знищене — його стер з лиця землі загарбник Галбаторікс.

Будинки Дору Ареба були зведені в ельфійському стилі, що пізніше зазнав певного впливу архітектури Вершників-людей, — але не з деревини, а з каменю: як чудово розуміє читач, дерев’яні споруди були непридатні для міста, в якому мешкали створіння з гострими, мов леза, пазурами й здатністю дихати вогнем. Та найприкметнішою рисою Дору Ареба були його величезні розміри. Кожна вулиця мала таку ширину, що по ній вільно могли йти поруч два дракони, а приміщення та двері — за кількома винятками — не були тісні для драконів будь-якого розміру.

Як наслідок, Дору Ареба являло собою просторе й розгонисте місто з такими велетенськими будівлями, які дивували навіть гномів. Завдяки великій любові ельфів до природи, у місті було багато садів і фонтанів, а будинки й фортеці Вершників увінчували численні високі вежі.

На гірських шпилях, що оточували місто, Вершники розташували свої сторожові пости, щоб захистити місто від нападів. Крім того, деякі дракони й Вершники мали високо в горах добре обладнані печери, де вони жили окремо від усіх. Це особливо подобалось старим і великим драконам, які взагалі надавали перевагу пустельним місцям. Зрештою, тут їм було значно легше злітати в небо».

Ерагон перестав читати. Звісно, опис Дору Ареба був цікавий, але в Елесмері йому доводилось читати й куди докладніші оповіді про місто Вершників. До того ж, йому було важко розшифровувати нерозбірливі руни.

— Це якесь безглуздя, — сказав він, опускаючи книгу.

Солембум був явно незадоволений таким поворотом справи:

«Рано здаватись! Прочитай іще дві сторінки. Якщо й там нічого не буде, тоді нехай йому грець».

Ерагон важко зітхнув, пробігся пальцем по сторінці, доки не знайшов те місце, на якому зупинивсь, і знову почав повільно читати:

«У місті було багато чудових і дивовижних речей — від Співучого Фонтана Ельдімірім до кришталевої фортеці Свеллх’ялл, але мені здається, що найціннішим скарбом Дору Ареба слід вважати бібліотеку. І не тому, що її будівля була видатною пам’яткою архітектури, — а вона, поза сумнівом, була нею, — а тому, що Вершникам за довгі віки вдалося зібрати одну з найбільш усеосяжних скарбниць знань, які коли-небудь існували. На час падіння Вершників було всього лиш три бібліотеки, які могли суперничати з нею, — в Іліреї, Елесмері й Тронжхеймі,— але жодна із цих трьох не мала стільки інформації про магію, як бібліотека в Дору Ареба.

Бібліотека стояла на північно-західній окраїні міста, біля садів, що оточували пік Мораети, відомий також під назвою скелі Кутіан…»

Ерагон дивився на цю назву великими очима. Слова застрягли йому в горлі. Якусь мить він помовчав, а потім знову почав читати, іще повільніше, ніж досі:

«…відомий також під назвою скелі Кутіан (дивись дванадцятий розділ), і неподалік від підвищеного місця, де збирались правителі Вершників, коли королі й королеви з різних країв прибували до них на якісь перемовини».

Ерагон відчув благоговійний трепет і страх. Хтось влаштував усе так, щоб він міг довідатись про скелю Кутіан, — і це був той самий невідомий доброчинець, який допоміг йому знайти зоряну руду для меча. Ця думка трохи лякала його. Тепер, коли Ерагон знав, куди йому треба йти, він уже не був такий упевнений у тому, що хоче цього.

Що чекає на нього на Вройнгарді? Вершник боявся робити будь-які припущення, щоб не розбудити в собі надії на те, що здавалося нездійсненним.

ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ

Ерагон швиденько гортав сторінки «Доміа абр Вірда», аж доки не знайшов те місце у дванадцятому розділі, де була згадка про скелю Кутіан. Але на нього чекало розчарування — там йшлося лише про те, що Кутіан був одним із перших Вершників, які досліджували острів Вройнгард.

Дочитавши, Ерагон закрив книгу й тепер сидів, дивлячись на неї та водячи пальцем по рубчиках, вирізьблених на її корінці. Солембум на ліжку теж мовчав.

— Гадаєш, у Склепі Душ живуть привиди? — нарешті спитав Вершник.

«Привиди — це не те ж саме, що душі померлих», — поважно відповів кіт.

— Ясна річ. Але що ж там може бути?

Солембум звівся на лапи, потягнувсь — через усе його тіло, від голови до хвоста, наче пробігла хвилька:

«Якщо тобі вдасться відповісти на це питання, я із задоволенням тебе послухаю».

— А як ти думаєш, варто нам із Сапфірою туди навідатись?

«Я не можу вказувати тобі, що варто робити, а чого не варто, — сказав Солембум. — Якщо з’ясується, що це пастка, то більша частина мого народу буде поневолена й підкорена чужій волі, навіть не помітивши цього, а вардени можуть одразу ж складати зброю, бо їм ніколи не вдасться перехитрити Галбаторікса. Якщо ж це не пастка, тоді ми зможемо отримати допомогу, на яку вже й не сподіваємось. Словом, я не знаю. Ти сам повинен вирішити, чи варто спробувати скористатися цією нагодою. А з мене цих таємниць досить».

Він зіскочив з ліжка на підлогу й попрямував до виходу з намету. На порозі Солембум на мить зупинився й глянув на Ерагона:

«В Алагезії діють численні незвичайні й невідомі сили, Убивце Тіні. Я бачив речі, які здавались просто неймовірними: вихри світла, що крутились у печерах глибоко під землею, людей, які молодшали замість того, щоб старіти, каміння, що вміло розмовляти, тіні, які рухались самі по собі. А ще

Відгуки про книгу Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: