Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша
Розділ 18
На щастя, прохід у нашу кімнату не встиг закритися, але звузився до розміру отвору собачої будки. Ми швидко пролізли, а ось із Каєм почалися проблеми. Через широкі плечі він не зміг протиснутися. Його руки стирчали попереду, але тулуб залишався ззовні. Він застряг, нагадуючи мені Віні-Пуха з мультика.
Ми щосили тягли його в кімнату, але безрезультатно.
— Потрібно сильніше тягнути! — підганяв нас магік після чергової невдалої спроби.
— Ми тягнемо, вже сил немає! — починала нервувати Рінка.
— Слухайте, а давайте поміняємо тіло місцями. Візьмемося за інші кінцівки… — задумливо промовила чоловічка. — Тоді в наш світ поміститься більша частина тіла, а залишиться справа за малим — пропхати плечі та голову.
— Знаєш, Мадді, — звернулася я, — звичайно, розумію твоє бажання допомогти, але не впевнена, що зможу піти на ці жертви. Кай досі в одній спідниці з віника… Уточни — за які кінцівки ти хочеш його тягнути?
Мадді почервоніла, а ми з Рінкою вибухнули дзвінким сміхом.
— Нічого смішного не бачу, — обурився новоявлений Вінні-Пух.
— Так смішне тільки попереду. Зараз повернуться павуки-амазонки та дуже зрадіють маринованому заду магіка. Так що ти вирішуй, що тобі важливіше: руки та голова чи все інше.
Перекошене від страху обличчя магіка викликало новий напад реготу.
— Дівчата, я згоден ногами вперед!
Кай чортихався, розвертаючись. І з наступної спроби він увійшов до кімнати. Прохід за ним зачинився.
Ще деякий час нам знадобилося, щоб прийти до тями. Я лежала на ліжку, гортаючи Казкарку. Після підказки зі сторінками вона мені більше не відповідала, як не з'являлися нові заклинання. Вона знову стала звичайним рукописом.
Кай за цей час встиг прийняти душ і одягнутись, але стійкий запах приправи все одно розносився на всю кімнату.
— Ми маємо її повернути! — витираючи голову рушником, сказав магік.
— Кому ти хочеш її повернути? Її господаря вже немає в живих, і я говорю не про свого батька.
— Наприклад, у поліцейську дільницю. Вони ж займаються зникненням книги, — наполягав Кай на своєму, — тим більше, що за знахідку нам повинні дати якусь винагороду.
— Ні, ти не зрозумів, Кай. Це справді книга майстра, але з бібліотеки вкрали не її. Книжка, яка була там, підробка.
— Тоді нам тим паче нема чого боятися. Ми, вважай, зробили відкриття.
— Я не можу зараз її повернути. Вона мені потрібна.
Довелося розповісти про батька, його послання у листі, про переслідування Ордену. Закінчила тим, що під самим дахом Воронього гнізда перебувають троє з його кварти. І якщо я знайду серце майстра, то зніму з себе частину сімейної ганьби.
Ще довго ми обговорювали, намагаючись вирішити, як вчинити зі знахідкою, але все ж таки мені вдалося виграти трохи часу. І поки що ніхто не розповість про те, що книга майстра у мене.
***
Літня спека не давала зітхнути. Ми з Максом сиділи на алеї біля головного корпусу у тіні хмарного дерева. Колишній однокласник запропонував морозиво, і я не змогла відмовитись.
Такого дивного десерту я ніколи не бачила в житті: у вафельному ріжку замість пломбіру коливався білий густий туман. Різнокольорові зірочки нагадували цукерки, але сяяли, як гірлянди на ялинці, і, потрапляючи на язик, весело тріщали. Здавалося, я куштую магію на смак. І смак у неї був неповторний.
Макс упорався з морозивом першим і розлігся на газоні, закинувши руки за голову.
— Крилова, дай списати методологію кварт. Я знаю, ти маєш усі конспекти. Твоя сестра-змія відмовилася зі мною ними ділитися.
— Вона не змія, а гарпія. Нема чого принижувати змієголовий народ, прирівнюючи до них Марину, — я подивилася на однокласника, який, здавалося, зараз засне.
До нас стрімко наближався Кіттерон. Після хвороби мені так і не вдалося поговорити з ним.
— Крилова, ти крихтами насмітила? Усі голуби академії на них злітаються, — полетіла гостра репліка в бік Кіттерона.
Добре, що гарпій був далеко і не чув. За ним квапливо встигали Вінежка та Лі з однооким фікусом у руках. Знаючи, які напружені стосунки в їхньому кварті, це диво, що він зміг прорости.
— Піднімайся, у нас заняття з магічних рослин, — командним тоном сказав Кіттерон однокласнику.
З обличчя магіка було видно, що він закипає. Як два супротивники, вони пропалювали один одного поглядами.
— Забув у тебе спитати, що мені робити.
Я швидко схопилася на ноги і, намагаючись згладити конфлікт, сказала:
— Ходімо. Саме хотіла подивитися на ботанічний сад академії. Кажуть, там багато різних чудасій. До того ж, мої конспекти у Мадді, а вона з Васіміліусом, швидше за все, вже там.
— Тільки через конспект, — прошипів Макс, не відриваючи від Кіттерона вбивчого погляду.
Неохоче, але противники розійшлися. Щаслива пара благородних гарпій йшла попереду. Вініжка терлася об Кіттерона, як кішка об миску з валеріаною.
