Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

— Я виконала все: ми влаштували святкування і на світанку отримаємо належне.

— А як же книга, яку ти обіцяла дати втіленню Богині? Чи ти забула обіцянку, дану в наметі?

Нурса дивилася на мене вбивчим поглядом. Старійшина шепнула Кіталі, і воїнка дістала Казкарку з тотема і поклала біля моїх ніг.

— Розв'яжи їй руки,— зло прошипіла старійшина,— хай птах згорить разом зі своєю книгою.

Звільнивши руки, я схопила Казкарку. Що робити далі, я не знала. Захотілося, щоби з'явився майстер і врятував усіх нас. Але натомість пролунав голос книги:

— Сімдесят третя сторінка.

Я почала гортати книжку у пошуках потрібного номера.

Під радісні вигуки Кіталі підпалила багаття під Каєм, потім Мадді та Рінки, і вже наближалася до мене.

На потрібній сторінці опинилася казка «Дощ та блискавка». Язики полум'я вже обпалювали мої ноги. Я намагалася зрозуміти де підказка, яка викличе рятівний дощ з бачення. Раптом книга стала важкою, наче сторінки стали мідними. Від тяжкості спочатку затремтіли руки, а потім і все тіло. Літери ожили. Вони переповзали як черв'яки з одного слова до іншого, утворюючи зовсім новий текст. Щойно склалися перші рядки, я почала читати заклинання, дивуючись, звідки я так добре знаю старомагікайську. Погода почала змінюватися, а я відчула, як вирує в моїх венах сила. Повіяв вітер, розпалюючи багаття ще яскравіше. Чорні хмари сховали сонце.

— Це помста Білої Богині Смерті! — вигукнула Мадді язичникам.

Слово за словом я вимовляла написане. Дрібні краплі падали, стаючи все сильнішими, переростаючи в зливу.

— Це всього лише погода, — сказала Нурса, заспокоюючи стривожений павучий народ, - не бійтеся, пришлі брешуть — Богиня нас не залишить.

Удар грому, як постріл у порожній кімнаті, змусив павуків пригнутися. Хтось крикнув: «Кара», і перелякані селяни розбігалися в різні боки.

— Стійте, стійте! Куди ж ви? — кричала Нурса, не сходячи з місця.

Ще один гуркіт, і довкола не залишилося нікого, крім старійшини та кількох відданих войовниць.

— Заберіть у неї книгу! — наказала вона, показуючи на мене пальцем.

Кіталі підбігла до мого згаслого багаття, але розряд блискавки її зупинив, вдаривши прямо перед її носом. Потім другий, третій відганяли її від мене. З переляку Кіталі позадкувала і кинулася навтік.

Нурса, перебираючи лапами, наздоганяла останніх войовниць. Блискавка йшла за ними по п'ятах, змушуючи тремтіти від кожного удару.

— Нурса! — грізно гукнула Мадді, змушуючи павучиху завмерти на місці. — Ти й твої люди більше ніколи не їстимете м'ясо. Інакше Біла Богиня Смерті прийде по тебе особисто.

З очима, сповненими жаху, стара застигла на місці. Але удар блискавки знову змусив її втекти. Втомлена, наче з мене витягли всю життєву силу, я злізла з багаття і звільнила своїх друзів. Кай у спідниці з віника склав руки на грудях, відчуваючи дискомфорт.

— Як ця рослина називається? — Мадді підійшла до магіка і взяла з його лускатого плеча листок, у якому його маринували.

— Лавровий лист, — підказала я.

— Ніколи його не любила. А тепер дивитимусь на цю приправу і представлятиму палений лускатий зад.

Навіть я не стрималася від сміху, що був на межі нервового зриву.

— Як тобі вдалось їх прогнати? Це заклинання з книги твого батька?

Я ще раз уважно оглянула Казкарку: потерту палітурку, записи, зроблені від руки, і енергетика, яка виявилася лише тоді, коли в цьому була потреба.

— Це не книга мого батька.

— Як? Виходить, ми даремно пройшли весь цей шлях? Мене мало не з'їли амазонки-людожери... — обурився Кай.

— Це справжня книга майстра.