Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Сестра Верна похитала головою, дивлячись на Річарда з непідробним співчуттям.

— Прости, Річард. Часом в тканину нашого життя Творець вплітає дуже химерні візерунки, а нам залишається тільки гадати, навіщо. Але в одному я впевнена: Він ніколи нічого не робить без причини.

Балаканина. Все, чого він добився від цієї жінки, — лише порожня балаканина.

Річард розвернув свою коня і почав заново:

— Кажу тобі: завіса пошкоджена, і Володар намагається звільнитися.

Голос сестри Вірні загрозливо знизився:

— Безіменний!

Річард виразно зітхнув:

— Добре. Безіменний. Називай його як хочеш, але він намагається вирватися. Над нами над усіма нависла страшна загроза.

«Над Келен нависла страшна загроза». Його анітрохи не турбувало, що сестра в гніві може спопелити його своїм чаклунством; власне життя для Річарда відтепер нічого не значило. Його турбувала лише доля Келен.

Сестра Верна на мить насупилася, але тут же заусміхалася:

— Хто тобі це сказав?

— Відьма Шота. Вона сказала, що завіса прорвана. — Річард промовчав про те, що вона говорила ще що тільки він, Річард, може замкнути завісу. — І Воло… Безіменний може звільнитися.

Сестра Верна відверто розреготалася:

— Відьма! І ти їй повірив? Повірив відьмі? Тобто ти вважаєш, що відьма може ось так просто взяти і сказати правду?

Річард сердито зиркнув на неї:

— Мені здалося, вона говорила дуже впевнено. Вона не стала б брехати мені в таких важливих речах. Я їй повірив.

Сестра Верна розвеселилася ще більше:

— Якщо тобі вже доводилося мати справу з відьмами, Річард, ти повинен знати, що у них дуже оригінальний погляд на правду. Наміри можуть бути найкращими, але слова, які вони вимовляють, дивним чином знаходять зовсім інший сенс.

Це була правда, і Річард завагався. Сестра Верна, безумовно, розбирається в відьмах. Фактично вона висловила те, про що думав він сам.

— І все ж вона була цілком впевнена у своїх словах. І дуже перелякана.

— Охоче вірю. Мудра людина завжди побоюється Безіменного. Але я не стала б занадто покладатися на те, що вона говорить.

— Справа не тільки в ній. Відбулися й інші події. Вона глузливо поглянула на нього:

— Наприклад?

— Скрійлінги.

Її карі очі залишилися спокійними.

— Скрійлінги. Ти бачив скрійлінга, так?

— Бачив! Він напав на мене! Скрійлінги — породження Підземного світу. Вони послані Безіменним. А цей прийшов через дірку в завісі спеціально, щоб мене вбити!

Вона знову посміхнулася:

— У тебе занадто багата уява. Ти просто наслухався дитячих пісеньок.

У Річарда спалахнула злість.

— Що ти маєш на увазі?

— Скрійлінги дійсно живуть в підземному світі, як, втім, і багато інших тварюк. Наприклад, гончі серця. Але їх зовсім не «посилають».

Вони просто приходять. Ми живемо в світі, який лежить між добром і злом, між світлом і темрявою. Творець зовсім не хотів створити світ, прекрасний у всіх відносинах. Нам, як завжди, неясно, чим саме Він керувався, але в Нього, безсумнівно, були причини, тому що Він — всеблагий. Можливо, скрійлінги покликані нагадати нам про те, що в світі є зло. Не знаю. Я знаю лише, що це зло, яке приходить час від часу. З тими, хто має дар, таке траплялося і раніше. Можливо, він їх якимось чином приваблює. Можливо, це випробування. А може, попередження тим, хто цурається Світла.

— Але в пророцтвах говориться, що скрійлінгів пошле Безіменний. Пошле, коли буде порвана завіса.

— Як це може бути? Отже завісу проривали і раніше?

— Звідки мені знати? — Він на хвилину замислився. — Втім, мабуть, ні.

Інакше як би її тоді замкнули? І безумовно, про це залишилися б згадки. Але до чого ти ведеш?

— Якщо завіса ніколи не бувала пошкоджена, хто ж посилав скрійлінгов до нас раніше? Адже у них вже є назва, і ми знаємо, що вони собою представляють.

Тепер прийшла черга Річарда хмуритися.

— Можливо, ми називаємо їх так тому, що так вони названі в пророцтві?

— А ти сам читав це пророцтво?

— Сам — ні. Мені його переказувала Келен.

— А вона читала його сама? На власні очі?

— Ні. Вона вивчила його, коли була маленькою. — Річард хмурився все більше. — Це була пісня. Келен чула її від чарівників.

— Пісня! — Сестра Верна заусміхалася ще ширше. — Річард, я аж ніяк не хочу применшити твої побоювання, але речі, які передаються з уст в уста, з часом дуже змінюються. Особливо якщо це пісня. А пророцтва зрозуміти ще важче, ніж слова відьми. У нашому Палаці зберігається багато пророцтв.

Можливо, в процесі навчання тобі доведеться з ними працювати. Я прочитала їх всі і можу сказати, що в більшості своїй вони лежать за межами людського розуміння. Варто дати волю уяві, і вони скажуть все, що тобі захочеться почути. Принаймні тобі здасться, що ти хочеш почути саме це. Деякі чарівники присвячують все життя вивченню пророцтв, але навіть їм вдається зрозуміти лише незначну частину їх.

Так що є небезпека, що все далеко не так ясно. Крім того, невже ти думаєш, що розірвати завісу так легко? Потрібно вірити, Річард. Вірити в Творця.

Деякий час вони їхали мовчки. Слова сестри Верни звучали розумно.

Річард відчував, що його уявлення про світ затряслося.

Втім, скоро йому стало не до того: Келен знову вторглася в його свідомість.

Спогади про те, як вона змусила його надіти нашийник, знаючи, що це розлучить їх, розривали йому серце. Опік на грудях знову розболівся.