Бенкет круків - Джордж Мартін

Коли Доркас повернулася з сером Озні Кетлблеком, королева відіслала своїх челядниць геть.

— Ходіть посидьте зі мною біля вікна, пане Озні. Не вип'єте кубок вина? — вона власноруч налила їм обом.— Плащ у вас зовсім зносився, і я збираюся вдягти на вас новий.

— Що — білий? А хто помер?

— Поки що ніхто,— мовила королева.— А ви б хотіли приєднатися до свого брата Озмунда у варті короля?

— Я б радше приєднався до варти королеви, ваша світлосте,— широко посміхнувся Озні, і шрами на щоці стали яскраво-червоні.

Серсі провела пальцями йому по щоці.

— Гострі ви на язик, сер. Знов через вас я втрачу голову.

— От і добре,— сер Озні схопив її за руку й рвучко поцілував пальці.— Моя люба королево!

— Небезпечна ви людина,— прошепотіла королева,— і зовсім не справжній лицар, гадаю,— вона дозволила йому торкнутися крізь сукню її грудей.— Досить.

— Недосить. Я вас жадаю!

— Ви мене вже отримали.

— Тільки раз,— він ухопив її за ліве персо й незграбно стиснув, нагадавши їй Роберта.

— Одна добра ніч для одного доброго лицаря. Ви мені відважно послужили й отримали за це винагороду,— Серсі провела пальцями йому по шнурівці, відчуваючи, як під бриджами напружилася плоть.— Вчора зранку ви тренувалися на новому коні?

— На чорному огирі? Так. Це подарунок брата Осфрида. Я назвав жеребця Опівнічником.

«Як оригінально!»

— Гарний кінь для бою. Але для розваги значно приємніше мчати вчвал на молодій жвавій кобилці,— посміхнувшись, вона стиснула руку на бриджах.— Скажіть-но правду. Маленька королева гарненька, так?

Сер Озні сторожко відсунувся.

— Мабуть. Як на дівчину. Але я надаю перевагу жінкам.

— Чом же не тим і тим? — прошепотіла вона.— Зірвіть для мене маленьку ружу — і вдячність моя не матиме меж.

— Маленьку... Марджері тобто? — у бриджах сера Озні зразу все охляло.— Вона — дружина короля. Хіба ви не знаєте історії про лицаря королівської варти, який позбувся голови за те, що спав з дружиною короля?

— Сто років тому.

Це була королівська наложниця, а не дружина, і якраз голови той лицар і не позбувся. Ейгон порізав його на шматочки, на очах у тої жінки. Однак Серсі не хотіла, щоб Озні забагато думав про ті давні жахи.

— Томен зовсім не Ейгон Негідник. Не бійтеся, він вчинить так, як йому скажу я. Якщо вже хтось чогось позбудеться, то це Марджері, а не ви.

Він замислився.

— Ви маєте на увазі її цноту?

— І її теж. Якщо вона, звісно, й досі цнотлива. Чи ви гадаєте, що Марджері не зреагує на ваші...— королева знову провела пальцями по його шрамах,— принади?

Озні ображено глянув на неї.

— Я їй подобаюся. Оті її кузини повсякчас дражнять мене через мій ніс. Що він великий і все таке. Та коли останнього разу Меґа почала дражнитися, Марджері звеліла дівчатам замовкнути і сказала, що я гарний з обличчя.

— Так і є!

— Так і є,— погодився він із сумнівом у голосі,— але що буде, якщо вона... якщо я... коли ми...

— ...зробимо справу? — Серсі обдарувала його ущипливою посмішкою.— Спати з королевою — державна зрада. У Томена не буде іншого виходу, як відіслати вас на Стіну.

— На Стіну? — перелякався він.

Вона мало не розреготалася. «Ні, не варто. Чоловіки ненавидять, коли з них сміються».

— Чорний плащ дуже личитиме вам до очей і до чорного чуба.

— Зі Стіни ще ніхто не повертався.

— А ви повернетеся. Але спершу треба буде вбити хлопця.

— Якого хлопця?

— Байстрюка, Станісового спільника. Він юний і зелений, а з вами буде сотня вояків.

Кетлблек перелякався, вона це відчувала, але гонор не дозволяв йому визнати, що він боїться. «Всі чоловіки однакові».

— Та я хлопчаків зарубав більше, ніж ви уявити можете,— похвалився він.— А коли хлопець загине, я отримаю прощення короля?

— І прощення. І титул лорда...— («Якщо, звісно, брати Сноу тебе не повісять»).— Королеві потрібен консорт, який не знає страху.

— Лорд Кетлблек? — на обличчя йому повільно наповзла посмішка, й шрами почервоніли.— А мені подобається. Шляхетний лорд...

— ...гідний лягти у ліжко й до королеви.

— На Стіні холодно,— нахмурився він.

— Зате я гаряча,— Серсі обійняла його за шию.— Переспи з дівчиною, убий хлопця — і я твоя. Вистане в тебе мужності?

Озні на мить замислився, тоді кивнув.

— Я ваш.

— Мій, сер,— поцілувала вона його, дозволивши йому на мить відчути смак її язика, а тоді відсунулася.— На сьогодні досить. З рештою доведеться почекати. Я снитимуся тобі сьогодні вночі?

— Ага,— хрипко озвався він.

— А коли ти лежатимеш у ліжку з Марджері? — почала вона його дражнити.— Коли опинишся в її лоні, мріятимеш ти про мене?

— Так,— присягнувся Озні Кетлблек.

— Добре.

Коли він пішов, Серсі закликала Джоселін, щоб розчесала їй коси, а сама в цей час, скинувши черевички, потягнулася як кицька. «Я просто для цього створена»,— подумала вона. Найбільше її тішило, з якою елегантністю все було зроблено. Навіть Мейс Тайрел не наважиться захищати свою любу донечку, якщо її зловлять на стосунках з таким, як Озні Кетлблек, і тоді ні в Станіса Баратеона, ні в Джона Сноу не виникне питань, чого це Озні відіслали на Стіну. Королева подбає про те, щоб викрив брата з маленькою королевою сер Озмунд: тоді ніхто не піддаватиме сумніву відданість інших Кетлблеків. «Бачив би мене зараз батько, він би не рвався вже видавати мене заміж. Шкода, що він помер. Померли всі — він, і Роберт, і Джон Арин, і Нед Старк, і Ренлі Баратеон. Тільки Тиріон лишається, та й він ненадовго».

Увечері королева викликала леді Мерівезер до себе в спальню.

— Вип'єте келих вина? — запитала вона.

— Маленький... Ні, великий,— засміялася мирсянка.

— Завтра я хочу, щоб ви навідалися до моєї невістки,— мовила Серсі, поки Доркас перевдягала її до сну.

— Леді Марджері завжди рада мене бачити.

— Знаю,— мовила королева, зауваживши, як саме Тейна називає Томенову дружиноньку.— Скажіть їй, що я відіслала у Великий септ Бейлора сім воскових свічок у пам'ять про нашого дорогого верховного септона.

— Якщо це так,— засміялася Тейна,— вона відішле сімдесят сім від себе, щоб ніхто не подумав, що вона в меншій жалобі.

— Я розсерджуся,