Бенкет круків - Джордж Мартін

— Пане Боросе,— приязно мовила королева,— щось ви сьогодні зранку сірий з лиця. Щось не те з'їли, мабуть?

Джеймі призначив його королівським дегустатором. Смачна посада, але ганебна для лицаря. Блаунт був розлючений. Притримуючи двері перед королевою, він аж трусив подвійним підборіддям.

Коли увійшла Серсі, радники замовкли. Лорд Гайлз замість привітання закашлявся, ще й так гучно, що збудив Пайсела. Решта підвелися, бурмочучи люб'язні фрази. Серсі дозволила собі ледь помітно всміхнутися.

— Мілорди, певна, ви пробачите мене за запізнення.

— Ми тут до послуг вашої світлості,— озвався сер Гарис Свіфт.— Очікувати на ваш прихід — справжнє задоволення.

— Переконана, вам усім знайомий лорд Кайберн.

Великий мейстер Пайсел не розчарував її.

— Лорд Кайберн? — вичавив він, заливаючись багрянцем.— Ваша світлосте, це... Мейстер дає священну обітницю не володіти ані землями, ані титулами...

— Цитадель позбавила його ланцюга,— нагадала йому Серсі.— А оскільки він більше не мейстер, то й не має дотримуватися мейстерських обітниць. Якщо пригадуєте, євнуха ми теж лордом називали.

— Цей чоловік... він не пасує...— залопотав Пайсел.

— Не вам мені казати, хто й на що пасує. Не після того смердючого посміховиська, на яке ви перетворили тіло мого батька.

— Ви ж не думаєте, ваша світлосте...— він затулився рукою, мов від удару.— Німотні сестри вийняли з лорда Тайвіна і кишки, і всі органи, спустили кров... зробили свою справу якнайкраще... тіло начинили солями й запашним зіллям...

— Не треба цих бридких подробиць. Я носом чула результат отої справи. Кайбернова вправність у мистецтві зцілення врятувала життя моєму братові, тож я не маю сумніву, що він прислужиться королю набагато краще, ніж манірний євнух. Мілорде, ви знаєте інших радників?

— Поганий був би з мене інформатор, якби не знав, ваша світлосте,— Кайберн усівся між Ортоном Мерівезером і Гайлзом Розбі.

«Мої радники». Серсі викорінила геть усі ружі, а також усіх, хто почувався зобов'язаним дядькові чи братам. На їхнє місце прийшли люди, віддані тільки їй. Крім того, вона змінила назви посад, запозичивши їх з вільних міст: Ортон Мерівезер став її юстиціарієм, Гайлз Розбі — лордом-підскарбієм. Оран Вотерз, хвацький юний Дрейфмаркський Байстрюк, стане гранд-адміралом.

А правицею буде сер Гарис Свіфт.

Млявий, лисий і слухняний, Свіфт на тому місці, де в нормальних людей борода, відростив сміховинний білий кущик. На грудях жовтого плисового камзола красувався синій півень його дому, вишитий з лазуритових намистин. На плечі була накинута синя оксамитова манта, гаптована сотнею золотих долоньок. Сер Гарис був просто в захваті від свого призначення; цей туман і не зрозумів, що він не так правиця, як заручник. Його дочка — дружина дядька Кевана, а Кеван обожнює свою леді, хай у неї немає ні грудей, ні підборіддя, а ноги як у курки. Доки у Серсі в руках сер Гарис, Кеван Ланістер двічі подумає, перш ніж кидати їй виклик. «Звісна річ, Кеванів тесть — не найкращий заручник, та ліпше вже вутлий щит, аніж ніякого».

— Король приєднається до нас? — поцікавився Ортон Мерівезер.

— Син грається зі своєю маленькою королевою. Поки що його уявлення про царювання обмежується прикладанням королівської печатки до паперів. Його світлість ще надто малий, щоб розумітися на державних справах.

— А наш доблесний лорд-командувач?

— Сер Джеймі зараз у зброяра, де йому кують нову руку. Ми всі вже, я певна, втомилися від того бридкого обрубка. До того ж, насмілюся припустити, наради втомлюють Джеймі так само, як Томена.

На цих словах Оран Вотерз хихикнув. «От і добре,— подумала Серсі,— що більше вони сміються, то меншу загрозу становить брат». Нехай сміються.

— Є у нас вино?

— Так, ваша світлосте,— мовив Ортон Мерівезер, не надто вродливий чолов'яга з великим бульбастим носом і кучмою неслухняного жовтогарячого волосся, який, проте, завжди був страшенно люб'язний.— Є дорнське червоне й арборське золоте, а є добрий солодкий гіпокрас із Небосаду.

— Мені золотого, мабуть. Дорнське вино квасне, як самі дорняни.

Поки Мерівезер наповнював їй келих, Серсі мовила:

— Гадаю, час починати.

У великого мейстра Пайсела і досі тремтіли губи, але він якось здобувся на слово.

— Як накажете. Князь Доран узяв під арешт братових непокірних байстрючок, але Сонцеспис і досі вирує. Князь пише, що не має надії вгамувати бурю, поки не отримає обіцяну справедливість.

— Певна річ! — («Замучив уже цей князь»).— Його довге чекання добігає кінця. У Сонцеспис поїде Балон Свон — доправить голову Грегора Клігана.

У сера Балона буде ще одне завдання, але про це ліпше не говорити.

— А! — сер Гарис Свіфт посмикав свою кумедну борідку великим і вказівним пальцями.— То він мертвий? Сер Грегор?

— Та вже напевне, мілорде,— сухо зронив Оран Вотерз.— Я чув, якщо від тіла відрубати голову, зазвичай це призводить до смерті.

Серсі обдарувала його усмішкою: вона була не проти дотепів, якщо ті не спрямовані на неї.

— Сер Грегор загинув від ран, як і передрікав великий мейстер Пайсел.

Пайсел, прокашлявшись, кинув на Кайберна кислий погляд.

— Спис був отруєний. Клігана неможливо було врятувати.

— Так, ви казали, я пригадую,— зронила Серсі й обернулася до правиці.— Про що ви говорили перед моїм приходом, пане Гарисе?

— Про горобців, ваша світлосте. Септон Рейнард каже, їх уже в місті тисячі зо дві, і щодня прибувають ще. Ватажки їхні читають проповіді про страшний суд і бісопоклонство...

Серсі скуштувала вина. «А смачне».

— Давно пора, вам не здається? Яким ще можна назвати отого червоного бога, що йому поклоняється Станіс, як не бісівським? Віра має повстати проти цього зла...— (То Кайберн їй про це нагадав, мудрий чолов'яга).— Боюся, наш покійний верховний септон забагато попускав. Вік затьмарив йому очі й підірвав сили.

— Він був старий і немічний, ваша світлосте,— зронив Кайберн і посміхнувся до Пайсела.— І його відхід не став несподіванкою. Про що ще мріяти, як не про мирну смерть уві сні на схилі літ.

— Так,— мовила Серсі,— та ми сподіваємося, що наступник його буде енергійнішим. Друзі з пагорба кажуть мені, що, найпевніше, то буде Торберт або Рейнард.

Великий мейстер Пайсел прочистив горло.

— У мене теж є друзі серед найправедніших, і вони називали септона Оллідора.

— Не можна скидати з рахунків і того Люсіона,— мовив Кайберн.— Учора ввечері він частував тридцятьох найправедніших молочним поросям і арборським золотим, а