Бенкет круків - Джордж Мартін
— У будь-якому разі,— провадила королева,— молодша дочка лорда Едарда нині в лорда Болтона й пошлюбить його сина Ремсі, щойно впаде Кейлінський Рів.
Якщо дівча гарно зіграє свою роль, тим самим зацементувавши Болтонові претензії на Вічнозим, їм обом буде байдуже, що насправді вона — виплодок якогось стюарда, хитромудра вигадка Мізинчика.
— Якщо Півночі аж так потрібен хтось зі Старків, Північ його отримає,— Серсі підставила свій келих лорду Мерізеверу, щоб той долив їй вина.— Однак на Стіні виникла інша проблема. Брати Нічної варти, певно, з'їхали з глузду, обравши лордом-командувачем байстрюка Неда Старка.
— Хлопець носить прізвище Сноу,— невідомо навіщо мовив Пайсел.
— Бачила я його одного разу у Вічнозимі,— сказала королева,— хоча Старки намагалися його заховати. Він дуже схожий на батька.
Байстрята її чоловіка теж були страшенно схожі на нього, та Роберт принаймні старався тримати їх подалі від її очей. Одного разу, після тої сумної історії з кицькою, Роберт щось таке торочив, що збирається привезти до двору свою незаконну доньку. «Роби як знаєш,— сказала йому тоді королева,— тільки не дивуйся, якщо місто виявиться не найбезпечнішим місцем для дівчинки». Синці, які вона заробила такими слова, важко було приховати від Джеймі, зате про байстрючку більше ніколи не чули. Кетлін Тарлі — справжня сіра миша, бо могла б того Джона Сноу ще в колисці придушити. «Натомість лишила цю брудну справу мені».
— Сноу такий самий зрадник, як і лорд Едард,— сказала королева.— Батько хотів віддати королівство Станісу. Син віддав йому землі й замки.
— Нічна варта присягалася не брати участі у війнах Сімох Королівств,— нагадав їм Пайсел.— Тисячі років чорні брати дотримуватися цієї традиції.
— Аж до сьогодні,— мовила Серсі.— Байстрюк написав нам, запевняючи, що Нічна варта не стає ні на чий бік, але дії його свідчать про брехливість його слів. Він надав Станісу прихисток і стіл — і водночас має нахабство просити у нас зброю і людей.
— Нечувано,— виголосив лорд Мерівезер.— Ми не можемо дозволити, щоб Нічна варта приєдналася до війська лорда Станіса.
— Ми маємо оголосити цього Сноу зрадником і бунтівником,— погодився сер Гарис Свіфт.— Чорні брати повинні його скинути.
Великий мейстер Пайсел поважно кивнув.
— Пропоную повідомити Чорний замок, що більше ми їм людей не надсилатимемо, аж поки вони не приберуть Сноу.
— Та й новим дромонам потрібні гребці,— сказав Оран Вотерз.— Слід наказати всім лордам відтепер відсилати своїх браконьєрів і злодіїв нам, а не на Стіну.
Тут уперед гойднувся Кайберн з посмішкою на обличчі.
— Нічна варта боронить нас від бабаїв і змікул. Мілорди, гадаю, слід допомогти хоробрим чорним братам.
— Про що це ви? — кинула на нього гострий погляд Серсі.
— А ось про що,— озвався Кайберн.— Уже багато років Нічна варта просить людей. На це прохання відгукнувся лорд Станіс. Чому не може так само вчинити і король Томен? Його світлість пошле на Стіну сотню вояків, щоб начебто вбратися в чорне, а насправді...
— ...щоб прибрати Джона Сноу з керівництва,— закінчила за нього Серсі. «Я таки мала рацію, беручи його до себе в раду».— Так ми і маємо вчинити,— розсміялася вона. «Якщо цей байстрюк справжній син свого батька, він і не запідозрить нічого. Може, навіть дякуватиме мені — поки йому між ребра не встромиться лезо».— Але, певна річ, робити це слід дуже обережно. Лишіть це мені, мілорди.
Ось як слід розмовляти з ворогом: не заявами, а зброєю.
— Ми добре сьогодні попрацювали, мілорди. Дякую вам. Щось іще?
— Останнє, ваша світлосте,— мовив Оран Вотерз вибачливим тоном.— Не хочу забирати час у ради через такі дрібниці, але останнім часом у доках ходять дуже дивні плітки. Люди торочать про драконів...
— ...і мантикор, мабуть, і бородатих змікул? — хихикнула Серсі.— Ліпше приходьте до мене, коли почуєте щось про карликів, мілорде.
Вона підвелася, даючи зрозуміти, що нарада закінчилася.
Коли Серсі вийшла з нарадчої зали, віяв дужий осінній вітер, а на тому кінці міста дзвони Великого септу Бейлора й досі співали свою жалобну пісню. До галасу долучилися сорок лицарів у дворі, відбиваючись один від одного мечами і щитами. Сер Борос Блаунт провів королеву назад у її покої, де леді Мерівезер уже хихикала з Джоселін і Доркас.
— Що вас так насмішило?
— Редвинові близнюки,— пояснила Тейна.— Обидва закохалися в леді Марджері. Колись вони сварилися за те, хто стане наступним лордом Арбору. Тепер же обидва хочуть приєднатися до королівської варти, щоб бути ближче до маленької королеви.
— У Редвинів завжди ластовиння було більше, ніж лою в голові.
Але це корисна інформація. Якщо Горе чи Гобліна застукають у ліжку з Марджері... Цікаво, подумала королева, як маленька королева ставиться до ластовиння?
— Доркас, приведи сера Озні Кетлблека.
— Як зволите,— спалахнула Доркас.
Коли дівчина пішла, Тейна Мерівезер кинула на королеву питальний погляд.
— Чого це вона так почервоніла?
— Це кохання,— в свою чергу розсміялася Серсі.— Їй подобається сер Озні.
Він був з Кетлблеків наймолодший, гладенько виголений. Озні мав таку саму чорну чуприну, гакуватий ніс і невимушену посмішку, як і його брат Озмунд, а на щоці в нього виднілося три великі подряпини, які йому лишила одна з Тиріонових повій.
— Мабуть, любить шрами.
Очі леді Мерівезер пустотливо засяяли.
— Атож. Від шрамів чоловік видається небезпечнішим, а небезпека збуджує.
— Ви мене вразили, міледі,— підкусила королева.— Якщо вас так збуджує небезпека, чому ж ви одружилися з лордом Ортоном? Ми всі його любимо, це правда, але ж...
Пітир якось зауважив, що ріг достатку, який прикрашає герб дому Мерівезерів, якнайкраще пасує лорду Ортону: волосся в нього морквяне, ніс круглий як буряк, а замість мозку — горохова каша.
— Мій лорд-чоловік,— розсміялася Тейна,— і справді не дуже небезпечний, зате щедрий. Сподіваюся, ваша світлість не подумає про мене погано, але ж я в Ортонове ліжко потрапила не цілком цнотливою.
«Та ви у вільних містах усі повії, хіба ні?» Але це корисна інформація: одного дня може і знадобитися.
— Тоді скажіть-но, хто ж був той коханець, такий... небезпечний?
Тейна почервоніла, і її оливкова шкіра ще дужче потемніла.
— Ох, не варто було мені цього казати. Але ж ваша світлість збереже мій секрет?
— У чоловіків — шрами, в жінок — таємниці,— Серсі поцілувала її в щоку. «Дуже
