Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Я як собака загарчала й оголила ікла, чим ще більше розвеселила його. Він простягнув руку та тільки-но хотів зірвати ланцюжок, як медальйон, немов передав їй якийсь імпульс, і злодій, якого встигла подумки назвати Красунчиком, зашипів, наче на руку бризнули кислотою. Він засопів і глянув на долоню – на ній залишився багряний слід.

– Гаразд, – прошипів він, – сама знімеш або...

– Що, «або»? – захоробрилася я, не до кінця усвідомлюючи, що сталося.

– Ти довго будеш вовтузитися? – прикрикнув його подільник за вікном. – У мене сили закінчуються. Годі, закругляйся!

– Гроші! – прогарчав Красунчик, дивлячись на мене.

Я пирхнула і кинула в мішок один срібняк.

– Мені потрібно ще до тітки доїхати.

Бандит, очманівши від мого нахабства, глянув на ельфа, на якого весь цей час був наставлений ніж, я звернула увагу, що на руків'ї переливався хитромудрий візерунок. Мабуть, без магії не обійшлося. Ельф кинув невеликий гаманець, дзенькнули монети – розбійник зловив його на льоту. Красунчик посміхнувся і затягнув мішок. Він уже хотів відчинити двері диліжанса сяючим знаком вирізаним на дерев'яному п'ятаку, який витягнув із кишені, але раптово принюхався і підняв погляд на полицю, де в заплічному кошику покоїлася моя їжа. Бандит широко посміхнувся, дістав кошик і, продовжуючи либитися, сказав:

– З паршивої дівки хоч кошик із жрачкою!

Я навіть не встигла обуритися – Красунчик закинув його на плече, притулив до дверей сяючий п'ятак, магічний замок клацнув, і він хвацько застрибнув на попелястого грифона з вершником. Ельф відстебнув пасок безпеки й кинувся зачиняти двері диліжанса. Він прошепотів щось ельфійською, замок клацнув і він, видихнувши, сів, пристібаючись.

– Неподобство! – крикнув гном і додав кілька міцних слівець гном'ячою мовою. – Я все до мідяка витрушу з цих йолопів! І в поліцію поскаржуся, і в префектуру! Що це таке?! На чесних громадян нападають серед білого дня і грабують!

Дружина підтримала пана Флюна. Зірфа, Стурс і Босян обурено загуділи. Ельф мовчав. Я мало не плакала: треба ж було так проґавити цілий кошик їжі! Ще й промовчати на образу! По-моєму, чоловіки останнім часом змовилися – тільки й знають обзиватися! Хотіла теж голосно обуритися, але зустрілася з поглядом ельфа: він  надуважно дивився на мене.

– Що? – не витримала я.

– Звідки у вас цей медальйон?

– Я ж сказала: пам'ять про бабусю!

– Ах, авжеж! А хто була ваша бабуся?

– Вона тримала корчму в Курчавому.

– Її звали Аконіта?

– Так, – буркнула я.

Ельф схвально кивнув.

– Ви гідна внучка своєї бабусі. Візьміть візитівку, – він простягнув жовтуватий прямокутник.

Я взяла її – на ній щось було написано незрозумілою мовою.

– Я не вмію читати по-ельфійськи.

– Вибачте, – ельф вихватив картку покрутив поміж пальців, щось шепнув і дмухнув на неї.

«Скріраніель», – прочитала я ім'я, решту вирішила прочитати в таверні у тітки.

– Дуже приємно, пане Скріраніелю, Рута, – відрекомендувалася я.

– І мені дуже приємно з вами познайомитися, панно Руто. Як називається місце, куди ви маєте прибути?

– Таверна «Клич вепра». Її хазяйка – моя рідна тітка.

– Отакої! – мені здалося, що ельф здивувався. – Отже, буду знати, де вас шукати.

Я зручно вмостилася і заплющила очі. А через деякий час почула голос погонича:

– Ситів через п'ять хвилин!

Пасажири загомоніли, я розплющила очі й знову зустрілася з синім поглядом Скрираніеля. Що й казати, якщо боги й замислювали вищу расу, то це, безсумнівно, ельфи. Як можна було не потонути в цих очах і не закохатися у їхнього володаря? І щоб не накоїти дурниць, я подумала, що за людськими мірками йому понад сто, а отже, він старезний дід. Я, глядячи на «діда», подумки лайнулася. Ні, не для того я їду до Ситова. Потрібно починати нове життя, а не вигадувати нове кохання. А з «дідом» і поготів!

Грифон-диліжанс зупинився, ельф допоміг мені розстебнути пасок і дістав сумку – дякувати Аргіні, її злодюга не здогадався схопити. На вулиці вже було чутно крики та лайку Хурлапих, Босяна, Зірфи та Стурса. Маг-погонич виправдовувався і казав, що не міг посадити грифонів посеред лісу. Хто зна’, що і хто ховається в лісових хащах? Та й диліжанс можна було запросто угробити разом з пасажирами.

Я зітхнула, зрозуміла, що обійшлася найлегшим – переляком і втратою харчів з одним срібняком, і попрямувала до виходу.

*Акрідена – богиня вдачі

**юноцвіт - травень

***калитник - вересень