Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
«Вона не була аж такою вже вірною, — подумав Ерагон. — Адже зрадила Морзана, приховавши від нього моє народження, хоч це й коштувало їй життя. Якби ж то їй пощастило врятувати ще й Мертага».
Правду кажучи, розповідь Джоуда вжахнула Вершника, хоч він і далі незламно вірив у те, що від самого початку його матінка була доброю, і тільки потім Морзан зробив із неї нещадне чудовисько. Його серце розривалось від болю, коли він думав про те, що його батьки були злими людьми.
— Вона любила його, — сказав Ерагон, поринувши в споглядання темних плям на дні кухля. — І швидше за все, спочатку вона любила його не так, як було далі. Мертаг — її син.
Джоуд здивовано звів брови:
— Справді? Сподіваюся, ти дізнався про це від самого Мертага?
Ерагон ствердно кивнув.
— То он воно що… — протяг Джоуд. — Це дає відповідь на безліч питань, які мене завжди непокоїли. Мати Мертага… Дивно лиш те, що Бром сам не розкрив цієї таємниці.
— Морзан зробив усе можливе, аби приховати існування Мертага навіть від решти клятвопорушників.
— Я добре знаю історію цих негідників — вони були такими жадібними до влади, що, швидше за все, Морзан просто намагався врятувати Мертагові життя… На жаль…
Після цих слів запанувала тиша, схожа на маленьке звірятко, що було готове будь-якої миті дременути навтьоки. Вершник так і продовжував зосереджено розглядати кухоль. У його голові юрмилась купа-купезна питань, але він знав, що Джоуд не зможе на них відповісти, та й навряд чи хтось інший міг би це зробити. «Чому Бром переховувався в Карвахолі? — розмірковував юнак. — Щоб наглядати за мною, сином свого смертельного ворога? І чи не було це злим жартом, коли він віддав мені Зарок, меч мого батька? І чому Бром не розповів мені правди про батьків?» Ерагон мимохіть так міцно стис кухоль, що той не витримав і хруснув.
Звук був такий несподіваний, що всі троє здригнулись.
— Я допоможу тобі, — скрикнула Гелена й кинулась до Вершника, щоб витерти йому сорочку ганчіркою. Ерагон зніяковіло став вибачатися, проте Джоуд і Гелена в один голос заспокоювали його й просили, аби він не переймався такими дрібницями.
Доки Гелена збирала уламки кухля, Джоуд заходився копирсатися у своїх книжках і сувоях.
— Я ж геть забув… — примовляв він. — У мене є те, що може стати тобі в пригоді. Ось вона, знайшов… — із радісним вигуком він випростався й помахав книжкою, яку тут-таки простягнув Ерагонові.
Це була «Доміа абр Вірда», або ж «Вищість долі», — повна історія Алагезії, яку написав колись монах Геслант. Уперше Ерагон побачив цю книгу в бібліотеці Джоуда в Тейрмі й, правду кажучи, зовсім не сподівався, що в нього коли-небудь іще буде нагода потримати її в руках.
Юнак із насолодою провів рукою по чорній тисненій шкірі старовинної обкладинки, а потім розгорнув книжку й пробіг очима по акуратних рядочках рун, виведених червоним чорнилом. Він був явно спантеличений тим, які колосальні знання зараз тримає в руках.
— Ти хочеш, аби я її взяв? — тихо спитав Вершник.
— Так, хочу, — кивнув Джоуд, відходячи від ліжка, з-під якого Гелена діставала шматочок розбитого кухля. — І гадаю, ти неодмінно знайдеш у ній щось корисне для себе. Ерагоне, ти причетний до великих подій історії, і на тебе чекає ще безліч труднощів, які сягають своїм корінням сивої давнини. На твоєму місці я б звернув найпильнішу увагу на ті уроки, які нам дає історія, бо вони можуть допомогти розв'язати безліч наших проблем. Знання минулого часто допомагало мені в моєму житті — воно додавало мені сміливості й допомагало обрати вірний шлях.
Ерагонові дуже кортіло прийняти подарунок Джоуда, проте він вагався.
— Бром казав, що «Доміа абр Вірда» була для тебе найдорожчою в житті річчю. До того ж, як твоя робота просуватиметься далі без цієї рідкісної книги? Хіба вона не потрібна для твого дослідження?
— «Доміа абр Вірда» справді дуже цінна й рідкісна книга, — мовив на те Джоуд, — але тільки в Імперії, де Галбаторікс спалює кожен її примірник та ще й вішає тих, хто ними володів. А тут, у таборі, я вже знайшов цілих шість таких книжок — і мені їх дістали слуги з двору короля Орина, який навряд чи можна назвати видатним осередком освіти. Однак я віддаю її тобі не просто так. Я точно знаю, що тобі вона знадобиться куди більше, ніж мені. Адже книжки мають бути там, де з них є користь, а не лежати без діла, всотуючи в себе пил на забутій поличці. Хіба ти не згоден зі мною?
— Згоден, — сказав Ерагон, закривши «Доміа абр Вірда» й ще раз провівши пальцями по вигадливих візерунках, витиснених на шкіряній обкладинці. — Дякую тобі. Я берегтиму її, доки вона буде в моїх руках. — Джоуд схилив голову й сперся спиною на стіну намету. Вигляд у нього був вельми задоволений.
Юнак тим часом глянув на зворотний бік обкладинки й швидко пробіг очима по напису.
— А що ти знаєш про монаха Гесланта?
— Знаю те, що він був членом однієї маленької таємної секти, яка називалась «Аркаена» й виникла поблизу Куаста. Їхній орден існує вже п'ять століть поспіль, а його адепти вважають геть усі знання священними. — На Джоудовому обличчі з'явилося щось, що нагадувало таємничу посмішку. — Усе своє життя ченці «Аркаена» присвячують збиранню й зберіганню будь-якої інформації, аби бути готовими до страшної катастрофи, що має знищити Алагезію. Принаймні вони в це свято вірять.
— Дивна якась релігія, — знизав плечима Ерагон.
— А мені здається, що кожна релігія буде дивною для
