Граф Дракула - Брем Стокер

— Обіцяй, що жодного слова не скажеш мені про план, складений проти графа. Жодного слова, жодного натяку, жодного вчинку, доки не зникне це! — і вона урочисто показала на тавро. Я побачив, що вона говорить серйозно, і повторив:

— Обіцяю!

Після цих слів я зрозумів, що від цього моменту між нами з'явилася стіна.

Північ.

Цілий вечір Міна була весела і бадьора, так що й інші підбадьорилися, ніби заражені її веселістю, і навіть я відчув, що сумний покрив, який тиснув на нас, ніби трохи піднявся. Ми розійшлися рано.

Ранок, 6 жовтня.

Новий сюрприз? Міна розбудила мене так само рано, як і вчора, і попросила запросити Ван Хелзінка. Я подумав, що вона хоче знову бути загіпнотизованою, і зараз же пішов по професора. Він, мабуть, чекав на це запрошення, оскільки був уже одягнений. Двері його не зачинялися щільно, тому він чув, як грюкнули наші двері. Він одразу ж прийшов. У кімнаті професор запитав Міну, чи можуть увійти й інші.

— Ні, — відповіла вона, — це не обов'язково. Ви можете самі все розповісти їм потім. Я повинна їхати з вами!

Ван Хелзінк був вражений не менше, аніж я. Після певної паузи він знову запитав:

— Але чому?

— Ви повинні взяти мене з собою. З вами я буду в більшій безпеці, та й ви також.

— Але чому ж, дорога пані Міно? Ви знаєте, що турбота про вашу безпеку є нашим священним обов'язком. Ми йдемо назустріч небезпекам, на які ви наражаєтеся більше, ніж будь-хто з нас, — унаслідок різних обставин…

Він розгублено зупинився. Вона показала пальцем на свого лоба і відповіла:

— Знаю. Але я повинна вирушати з вами. Можу сказати вам це, бо сонце встає; потім я буду не в змозі. Я знаю: якщо граф схоче, то я повинна буду піти за ним, я знаю, що коли він накаже мені піти тайкома, то я застосую хитрість, обдурю навіть Джонатана. Ви сильні і хоробрі. Ви сильні тим, що вас багато, і можете зневажати те, що зламало б одну людину. Крім того, я, мабуть, зможу бути вам корисною: якщо ви мене загіпнотизуєте, то дізнаєтесь про те, чого я не знаю сама.

Тоді Ван Хелзінк сказав серйозно:

— Пані Міно, ви говорите розумно, як завжди. Ви теж вирушите з нами. І ми всі разом виконаємо наш обов'язок.

Ван Хелзінк запросив мене йти за ним. Ми зайшли до його кімнати, де до нас приєдналися Годалмінг, лікар Сьюард, Квінсі Моріс. Професор розповів їм усе, що повідомила Міна, і потім продовжував:

— Вранці ми вирушаємо до Варни. Нам треба тепер зважати на новий чинник — Міна. Але вона нам віддана, їй коштувало багатьох страждань розповісти нам так багато; проте вона дуже добре зробила: тепер ми попереджені. Не треба випускати з уваги жодного шансу, і у Варні ми повинні бути готові діяти негайно після прибуття судна.

— Що ж нам там робити? — лаконічно запитав Моріс.

Професор подумав трохи і відповів:

— Ми насамперед піднімемося на судно і потім, коли знайдемо ящик, покладемо на нього гілку шипшини; доки вона там, ніхто не зможе з нього вийти, так, принаймні, розповідає стародавній переказ. Далі ми дочекаємося такого збігу обставин, коли нікого не буде поблизу, відкриємо ящик — і все закінчимо.

— Я не чекатиму на слушну нагоду, — сказав Моріс. — Коли я знайду ящика, то відкрию його і знищу чудовисько, і хай тисячі людей бачать це, і хай мене після цього одразу ж стратять.

— Ви добрий хлопець, — сказав лікар Ван Хелзінк, — так, добрий хлопець. Дитя моє, повірте, ніхто з нас не відступить через страх. Я говорю тільки, що всі ми вчинимо як слід. Але насправді як, поки ми не можемо сказати. До того часу багато що може статися. Всі ми будемо озброєні, і коли настане критичний момент, наші зусилля не слабшатимуть. Сьогодні ж упорядкуємо наші справи, бо ніхто з нас не може сказати, який буде кінець. Мої справи вже влаштовані, а оскільки мені більше нічого робити, я піду готувати все до подорожі. Я придбаю квитки і все, що необхідно.

Нам більше нічого було обговорювати, і ми розійшлися. Я зараз займуся своїми справами і після цього буду готовий до всього, що б не сталося.

Якийсь час потому.

Все зроблено. Моя остання воля записана. Міна — моя єдина спадкоємиця, якщо вона переживе мене. Якщо станеться інакше, то все одержать інші, які були такі добрі до нас. Сонце наближається до заходу. Нездужання Міни привертає мою увагу. Я впевнений, що вона про щось думає, ми дізнаємося про це після заходу сонця. Ми із страхом чекаємо щоразу на схід і на захід, оскільки щоразу дізнаємося про нову небезпеку, нове горе; але дай Бог, щоб усе кінчилося благополучно.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ

Щоденник лікаря Сьюарда

11 жовтня, вечір.

Мене попросив записати це Харкер, оскільки сам він не в змозі працювати, а точний запис потрібен.

Ми всі помітили, що за останні дні час заходу і сходу сонця є для місіс Харкер періодом особливої свободи: коли її колишня особистість може виявлятися поза впливом контролюючої сили, яка пригноблює її або спонукає до дивних вчинків. Стан цей виникає приблизно за півгодини до сходу або заходу і триває доти, доки сонце підіймається високо або доки хмари ще палають у промінні схованого за обрієм денного світила. Спочатку вона ніби вагається, немов якісь тенета починають слабшати, раптово настає відчуття абсолютної свободи. Коли ж вільний стан змінюється, швидко настає реакція, якій передує застережне мовчання.

Коли ми сьогодні зустрілися, вона була дещо стриманою і виявила всі ознаки боротьби. Потім, після тривалої паузи, сказала:

— Вранці ми почнемо виконання нашого завдання, і лише Богу відомо, що чекає на нас далі. Ви будете такі ласкаві, що візьмете мене з собою. Я знаю, на що спроможні піти відважні, стійкі люди, аби допомогти бідолашній слабкій жінці, душа якої, можливо, загинула… в усякому разі, в небезпеці. Але ви повинні пам'ятати, що я не така, як ви. В моїй крові, в моїй душі — отрута, яка може вбити мене; яка повинна вбити мене, якщо своєчасно мені не буде надано допомогу. О друзі мої, ви так само добре знаєте, як і я, що моя душа в небезпеці; і хоча я так само, як і ви, знаю, що для мене один тільки шлях, але ні ви,