Граф Дракула - Брем Стокер
— Мені не подобається сонливість мадам Міни. Душа і пам'ять виробляє дивні штуки під час трансу.
Я хотів докладніше розпитати його, але зайшов Харкер, і професор зробив мені застережний жест. Ми повинні постаратися сьогодні на заході сонця примусити її розговоритися під час гіпнозу.
Телеграма від Руфуса Сміта, Ллойд, Лондон, до лорда Годалмінга, через віце-консула, Варна
28 жовтня.
«Цариця Катерина» ввійшла до Галаца сьогодні о першій годині дня.
Щоденник лікаря Сьюарда
28 жовтня.
Коли прийшла телеграма про прибуття судна в Галац, це не стало для нас ударом, як було слід чекати. Щоправда, ми не знали, звідки, як і коли вибухне гроза, але ми чекали, що станеться щось дивне. Запізнення з прибуттям до Варни підготувало нас до того, що події складаються не так, як ми чекаємо; незрозуміло було тільки, де відбудеться зміна. Звичайно, це нас вразило, але ми швидко отямилися.
— Коли вирушає наступний потяг до Галаца? — запитав Ван Хелзінк, звертаючись до нас усіх.
Ми із здивуванням перезирнулися і хотіли відповісти, але місіс Харкер нас випередила:
— О шостій тридцять ранку.
— Звідки ви це знаєте? — запитав Арчі.
— Ви забули чи, може, не знаєте, хоча Джонатан і лікар Ван Хелзінк повинні були б це знати, що я знавець розкладів потягів. Удома в Ексетері я завжди складала розклади потягів, щоб допомогти чоловікові. Я знаходжу це настільки корисним, що тепер завжди вивчаю розклади потягів тих країн, якими подорожую. Я знала, що коли нам потрібно буде побувати в замку Дракули, то ми поїдемо через Галац або, в усякому разі, через Бухарест, і я ретельно запам'ятала потяги. На біду, запам'ятовувати довелося небагато, оскільки тільки завтра йде єдиний потяг.
— Дивна жінка, — прошепотів професор.
— Чи не можна нам замовити терміновий? — запитав лорд Годалмінг.
Ван Хелзінк похитав головою:
— Ні, гадаю, навряд. Країна ця не схожа на вашу або мою; якби нам і дісталися місця і терміновому потязі, то він прийшов би пізніше від звичайного. До того ж нам треба ще зібратися. Ми повинні обдумати й організувати погоню. Ви, Артуре, поспішіть на залізницю, візьміть квитки і влаштуйте все, щоб ми могли виїхати завтра. Ви, Джонатане, йдіть до корабельного агента й одержте у нього листа до агента в Галаці з дозволом провести такий же обшук на судні, як тут. Ви, Квінсі, побувайте у віце-консула і заручіться його підтримкою та допомогою його колеги в Галаці, щоб усе влаштувати для полегшення нашої подорожі й не марнувати часу на Дунаї. Джон залишиться з мадам Міною і зі мною, і ми порадимося. Вас можуть затримати, але це неважливо, оскільки, коли сяде сонце, тут із мадам Міною буду я і зможу одержати відповідь.
— А я, — сказала місіс Харкер жвавим тоном, більше схожим на її колишню манеру, — постараюся бути всіляко корисною, думатиму і писатиму для вас, як звикла робити досі. Я відчуваю, ніби мені щось допомагає, неначе спадає якийсь тягар, і я відчуваю себе вільніше, ніж за весь останній час.
Троє молодих людей засяяли цієї миті, оскільки по-своєму зрозуміли значення її слів. Але Ван Хелзінк і я, обернувшись один до одного, обмінялися серйозними, тривожними поглядами і нічого не сказали.
Коли троє чоловіків пішли виконувати доручення, Ван Хелзінк попросив місіс Харкер дістати щоденник і вибрати з нього запис Харкера про перебування в замку. Вона пішла по щоденник; коли двері за нею зачинилися, він сказав:
— У нас одна й та сама думка. Говоріть.
— Відбулася якась зміна. Але це крихка надія; вона може обдурити нас.
— Саме так; знаєте, навіщо я попросив її принести рукопис?
— Ні, — відповів я, — втім, можливо, щоб мати нагоду переговорити зі мною наодинці.
— Частково ви маєте рацію, Джоне, але тільки частково. Мені треба сказати вам дещо. О мій друже, я страшенно… жахливо… ризикую; але я вважаю це за справедливе. Тієї самої миті, коли мадам Міна сказала слова, які привернули нашу увагу, до мене прийшло натхнення. Під час трансу, три дні тому, граф послав свій дух прочитати її думки; або точніше, він примусив її дух з'явитися до нього в ящик на корабель. Отже, він дізнався, що ми тут; бо у неї є більше відомостей, оскільки вона веде відкритий спосіб життя, бачить очима і чує вухами, чого він позбавлений у своєму ящику-домовині. Тепер граф докладає найбільших зусиль, щоб сховатися від нас. Тепер Міна йому не потрібна. Завдяки своїм широким пізнанням, він упевнений, що вона з'явиться на заклик; але він жене її, ставить, наскільки можливо, поза межами своєї влади, щоб вона не могла до нього з'явитися. Ось тут, я сподіваюся, що наш людський розум, який так довго був розумом дорослого чоловіка і не втратив Божого милосердя, виявиться сильнішим, ніж його дитячий мозок, що пролежав століття в могилі, який не доріс до нашої зрілості й виконує лише егоїстичну і, отже, нікчемну роботу. Ось іде мадам Міна; жодного слова при ній про транс. Дозвольте мені говорити, і ви зрозумієте мій план. Ми в жахливому становищі, Джоне. Я боюся, як ніколи раніше. Ми можемо сподіватися лише на милосердя Бога. Мовчіть! Вона йде.
Коли місіс Харкер зайшла до кімнати з веселим і щасливим виглядом, забувши, здавалося, за роботою про своє нещастя, вона подала Ван Хелзінку декілька аркушів, надрукованих на машинці. Він почав зосереджено пробігати їх, і обличчя його пожвавлювалося в міру читання. Потім, притримуючи сторінки вказівним і великим пальцями, він сказав:
— Якась нечітка думка часто сиділа у мене в мозку, але я боявся дати їй розгорнути крила. А зараз, збагативши свій розум свіжими пізнаннями, я знову повертаюся до того джерела, де зародилася ця напівдумка, і доходжу висновку, що це зовсім не напівдумка, а ціла, хоча така юна, що не може ще користуватися своїми маленькими крильцями. Подібно до того, як відбувається справа в «Бридкому каченяті» мого земляка Ганса Андерсена, це зовсім не качина думка — лебедина, яка гордо попливе на своїх широко розгорнутих крилах, коли настане час випробувати їх. Слухайте, я прочитаю вам те, що тут написав Джонатан:
«Той, інший, який неодноразово відправляв свої сили через річку до Туреччини; той, який був розбитий, але приходив знову і знову, хоча щоразу повертався один з кривавого поля, де були знищені його
