Глиняні ноги - Террі Пратчетт
— А. Це Ж Там Зараз На Зміні Мій Новий Друг Констебль Візит, — сказав Дорфл.
— Пречудово!
— Я Маю До Вас Запитання, — промовив ґолем.
— Так?
— Я Розламав Тупчак, Але Ґолеми Його Полагодили. Чому? І Я Випустив Тварин На Волю, Але Вони Тільки Тупо Вешталися Навколо Власних Загонів, А На Волю Не Прагнули. Деякі Навіть Повернулися На Бійню. Чому?
— Ласкаво просимо до реального світу, констеблю Дорфл.
— То Бути Вільним — Це Страшно?
— Завважте, не я це сказав.
— Кажеш Людям «Кайдани Порвіте», А Вони Роблять Собі Нові?
— Так, це одне з улюблених людських занять. Міркуючи про це, Дорфл раз у раз щось нерозбірливо гуркотів.
— Так, — сказав нарешті він. — Тепер Я Розумію Чому. Бути Вільним — Це Почуватися Так, Ніби Тобі Відкрили Кришку Черепа.
— Вам видніше, констеблю.
— І Ще Ви Платитимете Мені Подвійну Платню, — сказав Дорфл.
— Справді?
— Так. Я Ніколи Не Сплю. Я Не Потребую Перепочинку. Я — Вигідна Оборудка. Мені Не Потрібно Відпрошуватися На Похорон Бабусі.
«Ох і швидко ж вони вчаться», — подумав Ваймз. Уголос він сказав:
— Але ж у вас є вихідні на святі дні, чи не так?
— Або Кожен День Є Святим, Або Жоден Не Є. Я Ще Не Вирішив.
— Е... навіщо вам гроші, Дорфле?
— Я Заощаджу Певну Суму, Куплю Ґолема Клутца, Який Працює На Виробництві Маринадів І Солінь, І Подарую Його Йому Ж Самому; Потім Ми Разом Заробимо Ще Грошей І Викупимо У Торговця Вугіллям Ґолема Бобкеса; Втрьох Ми Заробимо На Купівлю Ґолема Шмати З Ательє Одягу «Все По Сім Доларів» На Персикового Пирога; А Тоді Ми Вчотирьох...
— Дехто заради визволення товаришів скорше вдався б до сили та кривавого повстання, — промовив Ваймз. — Звичайно, я в жодному разі цього не пропоную.
— Ні. Це Було Б Крадіжкою. Нас Купують І Продають. Тож Ми Будемо Викуповуватися На Волю. Власного Працею. Ніхто Інший Цього Для Нас Не Робитиме. Ніхто, Крім Нас.
Ваймз подумки всміхнувся. Напевне, жоден інший вид живих істот на світі не став би на підтвердження своєї свободи вимагати чек. Деяких речей не зміниш.
— О, — сказав він. — Здається, з нами дехто хоче побалакати...
Мостом наближався цілий натовп людей у сірих, чорних та помаранчевих мантіях. Це були жерці. І вони були сердитими. Відтісняючи зі шляху інших перехожих, декотрі з них на мить зчеплялися німбами.
На чолі натовпу йшов Г’юґнон Ридикуль, Верховний жрець Сліпого Іо та неофіційний речник жрецької спільноти Анк-Морпорка. Помітивши Ваймза, він поспішив до нього, на ходу докірливо піднявши пальця.
— Послухайте-но, Ваймзе... — почав був він, але затнувся і втупився в Дорфла. — Оце воно і є?
— Якщо ви про ґолема, то це він, — сказав Ваймз. — Констеблю Дорфл, відсалютувати.
Дорфл шанобливо доторкнувся до свого шолома.
— Чим Можемо Допомогти? — спитав він.
— Ви таки догралися, Ваймзе! — вибухнув Ридикуль, не звертаючи уваги на ґолема. — Ви зайшли куди далі дозволеного. Ви дали цій статуї дар мови, а вона ж навіть не жива!
— Ми вимагаємо, аби її розбили!
— Блюзнірство!
— Громадяни цього не терпітимуть!
Ридикуль окинув колег поглядом.
— Я тут розмовляю, — кинув він і знов обернувся до Ваймза. — Ваші дії підпадають під звинувачення в образі почуттів вірян, запереченні традиційних цінностей та святотатстві...
— Я традиційних цін не заперечую: він і мені недешево обходиться, — урвав Ваймз, починаючи насолоджуватися ситуацією. — І вже тим паче я не тато, й не святий. Я лише його роботодавець, — він глибоко вдихнув. — Але якщо вам справді так хочеться почути кілька образ...
— Даруйте, — почав Дорфл.
— Ми тебе не слухатимемо! Ти насправді навіть не живий! — скрикнув жрець.
Дорфл кивнув.
— По Суті, Так І Є, — прорік він.
— Бачите? Він сам зізнався!
— Я Пропоную, Щоб Ви Розбили Мене, Подрібнили Черепки На Скалки, Скалки Перемололи На Порох, А Той Перетерли У Найтонший Пил — І, Гадаю, В Цьому Пилу Не Знайдеться Жодного Живого Атома...
— Воістину! Зробімо ж так!
— Проте, Щоб Перевірка Була Об’єктивною, Один Із Вас Має Пройти Аналогічну Процедуру.
Запала тиша.
— Це нечесно, — сказав по паузі жрець. — Досить знову спекти твій глиняний пил в єдине ціле, і ти оживеш...
Тиша запала знову.
— Мені здається, чи ми ступаємо на непевний ґрунт теологічних диспутів? — спитав нарешті Ридикуль.
І знову всі промовчали.
По хвилі інший жрець сказав:
— Чи правда, що ти заявив, що увіруєш у будь-яке божество, чиє існування можна довести шляхом логічних міркувань?
— Так.
Передчуття, що охопило Ваймза, змусило його зробити кілька кроків убік від Дорфла.
— Але боги однозначно існують, — сказав жрець.
— Не Факт.
Блискавка вдарила з гущавини хмар просто в ґолемів шолом. Спалахнуло полум’я, а тоді почувся важкий стукіт крапель об землю. Біля розпечених до білого Дорфлових ніг почали осідати калюжки розплавленого металу, що досі були його обладунком.
— Не Можу Назвати Це Переконливим Доказом, — почувся з хмари диму спокійний голос Дорфла.
— А зазвичай на аудиторію це діє, — вставив Ваймз. — Чи діяло до цього моменту.
Верховний жрець Сліпого Іо обернувся до решти жерців.
— Колеги, спокійніше, немає потреби в подібних...
— Але ж Оффлер — дуже мстивий бог, — зауважив якийсь жрець із задніх рядів.
— Маніяк він, ось він хто, — відрубав Ридикуль.
З неба злетів ще один вогняний зиґзаґ — але за кілька футів над капелюхом Верховного жерця звернув убік і врізався в дерев’яну статую гіпопотама, яка від того розкололася. Верховний жрець самовдоволено посміхнувся і знов обернувся до Дорфла, який стояв та, остигаючи, потріскував.
— Отже, ти кажеш, що погодишся з існуванням будь-якого божества, якщо це існування можна довести в дискусії?
— Так, — підтвердив Дорфл.
Ридикуль потер руки.
— Жодних проблем, порцеляновий мій, — заявив він. — Ану ж спершу ми...
— Даруйте, — мовив Дорфл.
Він нахилився і підібрав із землі свій жетон, переплавлений блискавкою в зливок чудернацької форми.
— Що ти робиш?
— Зараз Де-Небудь Точно Коїться Який-Небудь Злочин, — сказав Дорфл. — Але Коли Я Матиму Вихідний, З Радістю Подискутую З Жерцем
