Глиняні ноги - Террі Пратчетт

лампа»? Щоб це помітити, треба бути таким простодушним, як старий добрий Щебінь. А Фред Колон здивувався, чому гасло написано сучасною мовою, а не старовинною — і це змусило вже мене здивуватися. Тож я засів за словники і з’ясував, що латинською, якою часто пишуть гасла на гербах, це буде «Ars Епіха Est Candelam». Ars Епіха — «арсеніка», а далі згадується свічка, так? Кому-кому, а вам відомо, що алхіміки називають миш’як «арсен»... Не сумніваюся, ви веселились від душі. Ви відверто заявили, хто все вчинив і як саме, і подарували своє зізнання нещасному покидьку, щоб він ним пишався. Не мало значення, що ніхто не міг цього допетрати. Ви почувалися на висоті: ми, пересічні смертні, довели, що не можемо зрівнятися з вами в інтелекті, чи не так? — він похитав головою. — О небо, зробити йому герб... Це був підкуп? І він продався так дешево?

Дракон ще більше скоцюрбився в своєму кріслі.

— Тоді я став міркувати, що з цього матимете ви, — по паузі знову заговорив Ваймз. — О, не сумніваюся, що купа людей влізла в це через старі добрі мотиви, — але ви? Скажімо, моя дружина вирощує драконів. Суто з цікавості. Вами теж рухає цікавість? Невеличке хобі, аби століття пролітали швидше? Чи блакитна кров смакує краще? Я, знаєте, щиро сподіваюся, що ваші причини лежать десь у цьому ряду. Що ви — цілком пристойний егоїстичний псих.

— А ви припустіть, — сказав Дракон, — що якби хтось був настільки занурений у подібну справу — між іншим, я подібного зізнання не робив, ах-ха, — то він міг би керуватися міркуваннями чистоти раси?

— Селекція заради зменшення підборіддя і вирівнювання зубів, чи як? — спитав Ваймз. — О, так, я розумію, наскільки простіше все пішло б, якби ви могли контролювати якого-небудь короля. Всі ці придворні бали. Всі ці мініугоди про те, щоб правильна дівчина зустріла саме правильного хлопця. Ви ж мали сотні років, щоб усе продумати, еге ж? І всі навколо безкоштовно надавали вам поради. От тільки за правління Ветінарі проробляти такі штуки було б складнувато, правда ж? Нагору постійно потрапляють не ті люди... Я добре пам’ятаю, як лається Сибіл, коли хто-небудь забуває зачинити драконятник: це геть псує її селекційну програму.

— Ви не вгадали щодо капітана Моркви, ах-ха. Місто знає, як давати раду... непростим королям. Але чи потрібен місту король, якого могли б звати Рексом?

Ваймз невирозуміло подивився на вампіра. В затіненому кріслі зітхнули.

— Я маю на увазі, ах-ха, стосунки з перевертнем, які здаються достатньо тісними.

Ваймз вирячив очі. Йому нарешті сяйнуло.

— Думаєте, вони матимуть цуценят?

— Генетичний механізм перевертнів не настільки простий, ах-ха, але ймовірність такого розвитку подій існує, і це неприйнятно. Я маю на увазі, було б неприйнятно для будь-кого, хто мислив би описаними вище категоріями.

— О боги, то ось у чому річ?

Тіні ворушилися, ніби живі. Дракон так і сидів, згорбившись, у кріслі, але його обриси почали розпливатися.

— Якими б не були, ах-ха, мотиви, пане Ваймз, ви не маєте доказів — тільки домисли, збіги та бажання прив’язати мене до будь-якого замаху, ах-ха, на життя Ветінарі...

Голова старого вампіра ще більше занурилася в плечі, тіні від яких тим часом, видавалося, подовшали.

— Вплутати в цю справу ґолемів було нездоровою ідеєю, — промовив Ваймз, краєм ока спостерігаючи за тінями. — Вони ж відчували, що чинить їхній «король». Нехай він і був не цілком при здоровому глузді, але більше нічого в них не було. Глина від глини їхньої. Нещасні мали тільки свою глину, а ви, сволота така, позбавили їх навіть цього...

Дракон раптом стрибнув, розправляючи перетинчасті крила. Ваймзова дерев’яна стріла гучно вдарила в стелю, а сам він опинився на підлозі.

— Ти справді збирався заарештувати мене, озброївшись шматком дерева? — спитав Дракон, тримаючи Ваймза за горло.

— Ні, — прохрипів Ваймз. — Я... підійшов до питання... більш творчо. Все... що я мав зробити... це... тягти час розмовами. Відчуваєш... слабкість, га? За що боровся... на те і напоровся, як то кажуть, — він усміхнувся.

Вампір розгублено подивився на нього, а потім повернув голову і кинув погляд на свічки.

— Ви... отруїли чимось свічки? Так?

— Ми знали... що часник дасть запах, але наш... алхімік... припустив... що можна вимочити ґноти у святій воді... і вона випарується... а святість залишиться.

Тиск на його горло припинився. Дракон, Король Гербів сахнувся і з розмаху сів на підлогу.

Його обличчя зараз було витягнутим уперед, нагадуючи лисячу морду.

По хвилі він похитав головою.

— Ні, — сказав він, і тепер настала його черга усміхнутися. — Ні, це тільки слова. Нічого не вийшло б...

— Закладемося... на твоє... не-життя? — запропонував Ваймз, потираючи шию. — Все-таки це краща смерть... ніж та... якою помер друзяка Глитай, еге ж?

— Намагаєтеся витягти з мене зізнання, пане Ваймз?

— О, його я вже отримав, — запевнив Ваймз. — Коли ви подивилися на свічки.

— Справді? Ах-ха. Але де свідки? — спитав Дракон.

Голос, що пролунав із тіней, був подібним до віддаленого грому.

— Тут, — прогуркотів Дорфл.

Вампір переводив очі з ґолема на Ваймза.

— Ви дали одному з них голос!

— Так, — підтвердив Дорфл і підхопив вампіра однією рукою. — Я Міг Би Вбити Вас. Цей Варіант Для Мене Припустимий, Бо Я Є Вільно Мислячою Особистістю. Але Я Цього Не Зроблю, Бо Належу Сам Собі І Зробив Свій Моральний Вибір.

— О боги, — ледь чутно буркнув Ваймз.

— Це блюзнірство, — видушив вампір.

Ваймзів погляд зблиснув, як справжнє сонячне проміння, і вампіру забило подих.

— Саме так усі й реагують, коли починають говорити позбавлені голосу. Дорфле, заберіть його до підземелля в палаці.

— Я Міг Би Не Звертати Уваги На Цей Наказ, Але Я Вирішив Його Виконати Суто З Поваги Та З Огляду На Соціальну Відповідальність...

— Так-так, чудово, — швидко сказав Ваймз.

Дракон вчепився в Дорфла кігтями. З тим же успіхом він міг би копнути гору.

— Я Доправлю Вас Куди Слід Живим Або Не-померлим, — оголосив Дорфл.

— Вашому безумству взагалі немає меж? Ви ще й зробили цю потвору поліцейським? — обурився вампір, щосили, але без успіху, опираючись Дорфлу, який вже тягнув його геть.

— Ще не зробив, але це цікава ідея, як ви