Глиняні ноги - Террі Пратчетт
— Але, ваша високосте, ви ж могли все вирішити в дипломатичний спосіб! А натомість він перевернув усе догори дриґом, розгнівав та перелякав чимало громадян...
— Авжеж. Біда, біда, тц-тц-тц.
— А, — сказав Тулумбас.
— І не кажіть, — погодився Ветінарі.
— Накажете полагодити стіл у Щурячій палаті?
— Ні, Тулумбасе, лишіть ту сокиру на місці. Гадаю, вона ще придасться як... аргумент на переговорах.
— Чи дозволите висловити одну думку, ваша високосте?
— Звісно, — сказав Ветінарі, спостерігаючи, як Ваймз виходить через палацову браму.
— Мені, ваша високосте, здається, що якби командора Ваймза не існувало, вам слід було б його вигадати.
— Знаєте, Тулумбасе, а мені здається, що так воно й було.
— Атеїзм Теж Є Релігійною Позицією, — прогуркотів Дорфл.
— У жодному разі! — обурено заперечив констебль Візит. — Атеїзм є запереченням бога.
— Саме Тому Він І Є Релігійною Позицією, — промовив Дорфл. — Справжній Атеїст Постійно Міркує Про Богів, Хоча І В Категоріях Заперечення. Відтак Атеїзм Є Формою Віри. Якби Атеїст Насправді Не Вірив, Він Не Завдавав Би Собі Клопоту Заперечувати Існування Богів.
— Ви прочитали ті буклети, що я вам дав? — із підозрою поцікавився Візит.
— Так. Чимало З Них Містять Самі Нісенітниці. Але Я Хотів Би Почитати Ще.
— Справді? — очі Візита просяяли. — Ви дійсно хочете отримати ще буклетів?
— Так. У Них Міститься Багато Тверджень, Які Я Хотів Би Обговорити. Якщо Ви Знайомі З Якими-Небудь Жерцями, Така Дискусія Мене Дуже Потішила Б.
— Добре, добре, — сказав сержант Колон. — Дорфле, то ти присягу збираєшся приносити чи ні?
Дорфл підняв долоню розміром з лопату.
— Я, Дорфл, Доки Не З’явилося Божество, Чиє Існування Не Суперечить Логічним Та Раціональним Аргументам, Присягаюся Тимчасовими Заповідями Самостійно Сформульованої Моралі...
— Ви справді хочете ще буклетів? — втрутився констебль Візит.
Сержант Колон закотив очі.
— Так, — відповів Дорфл.
— О господи! — вигукнув констебль Візит і розплакався. — Мене ніколи ніхто не просив принести ще буклетів!
Помітивши, що за ними спостерігає Ваймз, Колон обернувся до нього.
— Не буде з цього діла, ваша милосте, — сказав він. — Я вже пів години намагаюся привести його до присяги, і кожен раз все закінчується сваркою через які-небудь слова в присязі і всяке таке.
— Дорфле, ви хочете бути Вартовим? — спитав Ваймз.
— Так.
— Чудово. Для мене це нічим не гірше за присягу. Видайте йому жетон, Фреде. А це, Дорфле, від мене. Довідка, що ви офіційно вважаєтеся живою істотою, — на випадок, якщо втрапите в якусь халепу. Ну, розумієте... з людьми.
— Дякую, — урочисто проказав Дорфл. — Якщо Я Відчую, Що Неживий, Я Візьму Її Й Перечитаю.
— У чому полягають ваші обов’язки? — тоном екзаменатора спитав Ваймз.
— Служити Інтересам Суспільства, Захищати Безневинних І Кому Треба Клепати Як Слід, — перелічив Дорфл.
— А швидко вчиться, еге ж? — сказав Колон до Ноббі. — Про останній пункт я йому навіть не говорив.
— Мало кому це сподобається, — відгукнувся Ноббі. — Ніхто не буде в захваті від ґолема-Вартового.
— Хіба Може Не Мріяти Про Службу Вартового Той, Хто Любить Свободу? Закон Служить Свободі. Адже Свобода Без Обмежень — Порожнє Слово, — майже продекламував Дорфл.
— Знаєш, — гмикнув Колон, — якщо з цього нічого й не вийде, ти завжди зможеш заробляти на життя продажем отих тістечок з передбаченнями всередині.
— Між іншим, цікава штука, — сказав Ноббі. — Ви помітили, що в тих тістечках не буває поганих передбачень? Там не побачиш чогось типу «Ого, а кепські твої справи». Тобто вони ніколи не попереджують про неприємності.
Ваймз припалив сигару і помахав сірником у повітрі, аби погасити його.
— Бо, капрале, так влаштовано одну з основоположних рушійних сил всесвіту.
— Тобто? Ті, хто купує щасливі передбачення, стають щасливими? — не зрозумів Ноббі.
— Ні. Суть у тому, що ті, хто продає передбачення, хочуть продавати їх і надалі. Констеблю Дорфл, ходімо прогуляємось.
— У вас багато паперів залежалося, ваша милосте, — нагадав сержант Колон.
— Перекажіть капітанові Моркві, що я звелів йому їх переглянути, — уже з дверей відгукнувся Ваймз.
— Він ще не повертався, ваша милосте.
— Тоді папери почекають.
— Гаразд, ваша милосте.
Колон підійшов до свого столу і всівся на стільця. Все-таки, подумалось йому, тут непогано служити. Жодної загрози опинитися сам на сам із Природою. Цього ранку він розмовляв із пані Колон (що траплялося досить нечасто) і чітко дав їй зрозуміти, що більше не в захваті від ідеї пожити по-ближче до землі, бо вже побував так близько до неї, як тільки можна, — і виявилося, що це проста грязюка. Тепер він схилявся до думки, що мінімальна відстань між ним і Природою повинна дорівнювати товщині добрячого шару бруківки. Без цього Природа була надто слизькою та липкою.
— Мені пора в патруль, — сказав Ноббі. — Капітан Морква наказав мені подбати про про-хві-лак-ти-ку злочинності на вулиці Персикового пирога.
— І шо ти повинен для цього робити? — поцікавився Колон.
— Він сказав — триматися звідти подалі.
— Слу’, Ноббі, а шо це за тема, шо ти більше не шляхтич? — обережно спитав Колон.
— Здається, зі шляхтичів мене звільнили, — відповів Ноббі. — Чесно, так якось легше. Та ноббі-лі-тет-ська їжа — на один зуб, а п’ють вони взагалі казна-шо.
— Шо ж, ти легко відбувся, — сказав Колон. — Я маю на увазі, тепер тобі не треба віддавати одежу садівникам і всяке таке.
— Ага. Не треба було мені взагалі нікому казати про того клятого персня, чесне слово.
— Еге ж, мав би менше проблем, однозначно, — погодився Колон.
Ноббі плюнув на свій жетон і старанно протер його рукавом. «Добре, шо я так нікому й не сказав про ті тіару, діадему і три золоті медальйони», — подумав він.
— Куди Ми Йдемо? — спитав Дорфл, коли вони з Ваймзом зійшли на Латунний міст.
— Я подумав, що можу почати акуратно вводити вас на поліцейську службу з
