Необхідні речі - Стівен Кінг
Алан кивнув.
– А де?
Прибиральник повів його в проміжний коридор і показав на двері за кілька метрів.
– Вийдеш на алеї за будівлею. Але підіпри чимсь двері, бо назад доведеться обходити аж до переднього входу. Сірники маєш?
Алан пішов коридором.
– Ношу запальничку з собою. Дякую за дим.
– Чув, там сьогодні подвійне, – гукнув йому прибиральник.
– Правильно чув, – відповів Алан не обертаючись.
– Розтини – то чистий жах, правда?
– Так, – погодився Алан.
Позаду знову почувся м’який гул натирача. Чистий жах, так. Розтини Нетті Кобб і Вілми Джерзик були двадцять третім і двадцять четвертим у його кар’єрі, і всі вони були чистим жахом, але ці два поки тримали першість.
Двері, на які вказав прибиральник, були обладнані ручкою «антипаніки». Алан роззирнувся, щоб знайти щось, чим би їх можна було підперти, і не побачив нічого підхожого. Він зняв халат, зібгав його в кульку й відчинив двері. Всередину полилося нічне повітря, прохолодне, але дивовижно свіже після застояного духу спирту в моргу й сусідньої секційної зали. Алан вставив скручений халат між дверима й одвірком і вийшов на вулицю. Він обережно відпустив двері, побачив, що халат не дасть замку заклацнутись, і забув про це. Алан сперся на шлакобетонну стіну біля смужки світла, що лилося з прочинених дверей, і запалив цигарку.
Від першої затяжки в нього закрутилося в голові. Алан намагався кинути майже два роки, і йому це майже вдавалося. А тоді щось стається. Таке вже прокляття й благословення роботи поліцейського: завжди щось стається.
Він підняв очі на зорі, які його зазвичай заспокоювали, і побачив небагато – високопотужні лампи, що оточували лікарню, приглушували їх сяйво. Йому вдалося розгледіти Великий Ківш, Оріон і бляклу червонувату цятку, мабуть Марс, але оце й усе.
«Марс, – подумав він. – Це він. Без сумніву. Військові з Марса приземлилися в Касл-Року близько полудня, і перші люди, яких вони зустріли, – це Нетті й та сука Джерзичка. Марсіяни вкусили їх і передали сказ. Це єдиний варіант, як таке пояснити».
Він подумав, чи не підійти до Генрі Раяна, головного судмедексперта штату Мейн, і не сказати: «Це випадок позаземного втручання, лікарю. Справу закрито». Сумнівався, що Раяна це повеселить. Для нього це також довга ніч.
Алан глибоко затягнувся сигаретою. На смак дим був просто пречудовий, хоч і дарував запаморочення, і він відчув, що чудово розуміє, чому куріння тепер заборонено в усіх публічних місцях кожної лікарні Америки. Жан Кальвін цілком мав рацію: жодна річ, яка дарує такі почуття, не може нести тобі хоч якусь користь. Але тим часом жахни мене тим нікотином, мужик, – від нього так добре.
Він ліниво припустив, як гарно було б купити собі цілу пачку таких же «страйків», зірвати з неї обидва кінці, а тоді прикурити всю ту хрінотінь паяльною лампою. Подумав, як гарно було б напитися. «Зараз дуже поганий час, щоб напиватися», – подумав він. Іще одне непохитне правило життя: завжди, коли дуже треба напитися, не можна собі цього дозволити. Алан туманно замислився: можливо, алкоголіки всього світу не єдині, хто правильно розуміє свої пріоритети.
Струмочок світла біля ніг виріс до ширини потоку. Алан повернувся й побачив Норріса Ріджвіка. Норріс вийшов і прихилився до стіни біля Алана. На ньому досі була зелена шапочка, але набакир, і зав’язки висіли ззаду над халатом. Колір його шкіри приблизно збігався з кольором халата.
– Це жесть, Алане.
– Твої перші, так?
– Ні, я бачив розтин і раніше, коли був у Норт-Віндемі. Отруєння чадним газом. Але ці… Це жесть, Алане.
– Ага, – відповів він і видихнув дим. – Жесть.
– Маєш ще сигарету?
– Ні… вибач. Я цю стрельнув у прибиральника. – Він глянув на заступника з певною цікавістю. – Не знав, що ти куриш, Норрісе.
– Та я й не курю. Але, думаю, можу почати.
Алан м’яко розсміявся.
– Мужик, уже не дочекаюся, як завтра поїду на рибу. Чи в нас вихідні скасовано, доки не розберемося з цим триндецем?
Алан подумав над цим, тоді похитав головою. Це ж насправді не марсіяни винні. Уся ця справа виглядає досить просто. Саме тому вона й така страшна. Він не бачив причини скасовувати Норрісові вихідні.
– Чудово, – сказав Норріс і додав: – Але якщо ти хочеш, я прийду. Без проблем.
– Та ні, Норрісе, нема потреби, – відказав він. – Джон і Клат на зв’язку: Клат пішов з хлопцями з карного поговорити з Пітом Джерзиком, а Джон узяв команду слідчих перевірити, що в Нетті. Вони тримають контакт. Там усе досить очевидно. Гидко, але очевидно.
Саме так… і все одно це його турбувало. На якомусь глибинному рівні він був дуже стривожений.
– А що сталося? Ну, тобто та сучка Джерзичка на це роками напрошувалася, але я думав, якщо хтось нарешті вийде з нею сам на сам, то закінчиться синцем під оком або зламаною рукою… але точно не чимсь отаким. Це просто вона не на ту напала?
– Думаю, саме так це й можна підсумувати, – промовив Алан. – Вілма натрапила на найгіршу особу в Касл-Року, з якою варто починати ворожнечу.
– Ворожнечу?
– Поллі минулої весни подарувала Нетті щеня. На початках воно трохи гавкало. І Вілма через це дуже багато скаржилася.
– Справді? Не пригадую ніяких скарг.
– Офіційну скаргу вона подала лише раз. Я її перехопив. Поллі запитала, чи я можу. Вона почувалася частково винною, бо то ж вона подарувала Нетті того пса. Нетті сказала, що триматиме його всередині якомога більше, і цим для мене все вирішилося. Пес гавкати припинив, але Вілма, очевидно, від Нетті не відчепилася. Поллі каже, що Нетті, коли бачила Вілму, переходила на інший бік вулиці, навіть якщо та була за два квартали. Нетті ледь не показувала їй «козу» від злого ока. А тоді, минулого тижня, вона переступила межу. Пішла до Джерзиків, поки Піта й Вілми не було вдома, побачила простирадла на мотузці та обкидала їх багном із городу.
Норріс присвиснув.
– А ця скарга до нас надходила, Алане?
Алан похитав головою.
– Відтоді й до сьогодні все те було між ними особисто.
– А що Піт Джерзик?
– Ти знаєш Піта?
– Ну… – Норріс замовк. Подумав про Піта. Подумав про Вілму. Подумав про їхню пару разом. Повільно кивнув. – Мабуть, боявся, що Вілма голову йому відкусить, якщо він спробує побавитися в суддю… тому лишився осторонь. Так?
– Типу того. Насправді він, напевно, трохи відстрочив усе це. Клат каже, Піт розповів хлопцям з карного, що Вілма хотіла піти до Нетті, як тільки побачила свої простирадла. Вона вже тоді була готова рвати й метати. За словами Піта, вона подзвонила Нетті й збиралася відірвати їй голову і насрати в горло.
Норріс кивнув. Між розтином Вілми і розтином Нетті він потелефонував диспетчерці в Касл-Рок і попросив список скарг, що
