Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Хтось постукав у двері спальні Лоуренса. Він вискочив з ліжка, сподіваючись, що це повернулася Патриція. Замість неї у дверях була Ізабель. Вона, здавалося, не зауважила, що він був голим.

— Пакуй сумку, — сказала Ізабель. — Тільки одну.

— Що? Чому?

— Тому, — сказала вона. — Ми відкладали це як тільки могли. Я перемістила Небеса і Землю, щоб створити вам тут нормальне життя. Але те, що сталося на узбережжі, означає, що все закінчено. Ми більше не можемо чекати. Ми не можемо собі цього дозволити. Мілтон скаже, що ми занадто довго чекали. Нам потрібен проект у робочому стані.

— Присягаюся вам, що я не бив байдики з моменту останньої невдачі. — Лоуренс замерз і був шокований. — Але все-таки, ми не ближче до розв'язання, ніж раніше. Є величезні теоретичні проблеми.

— Я знаю, — сказала Ізабель, вручаючи Лоуренсу порожню сумку з хакі. — В тім-то й річ. З цього моменту ви працюєте над теорією згортання простору цілодобово. Нам потрібна нова планета.

Лоуренс намагався пояснити, що він не міг поїхати, для нього не існувало ніякого іншого місця, його життя було тут, він нарешті знайшов справжню любов і вона була для нього усім, але він вже знав, що цей аргумент буде відкинутий. Він узяв сумку та почав набивати в неї одяг і різне лайно.

Патриція дісталась до Дангер-стріт за рекордно короткий час, ігноруючи тих людей на автобусі, які хотіли поговорити з нею про можете-ви-повірити-супершторм-може-змінити-все. Вона зістрибнула з автобуса і побігла в книжковий магазин так швидко, що задихалась і все ще плачучи, але як тільки потрапила всередину, зрозуміла, що вже занадто пізно. Усі просто сиділи, виглядаючи жахливо. І безпорадно. І вони очікували її. Ернесто подивився їй в очі.

— Мені дуже шкода, — сказав він. — Ваші батьки... Прийміть співчуття від усіх нас.

— Хто це зробив? — запитала Патриція. — Нам потрібно їх знайти. Ми повинні перетворити їх у попіл, а потім викинути його у космос. Потрібно змусити їх заплатити. Скажіть, хто це зробив.

— Ніхто, — сказав Ернесто. — Усі і ніхто. Ми всі це зробили.

— Ні, ні. — Патриція почала плакати ще сильніше і голосніше, ніж раніше. Вона була гіперзнервованою. У її очах попливли плями. — Ні, це був хтось, я можу дістати цього бастарда або відьму.

— Це супершторм, — сказав Кавасіма. — Він стоїть уже кілька днів, пам'ятаєш? Він пройшовся по Кубі кілька днів тому, а потім об'єднався з циклоном. Виник фронт високого тиску в Північній Атлантиці, що виштовхнув його на берег.

— Немає жодного заклинання, достатньо сильного для такого переміщення океану та повітряних потоків, — сказав Тейлор, піднявшись і торкнувшись руки Патриції. — Вам довелося би працювати цілий місяць.

— Ви можете зменшувати ці бурі. Ви можете нищити їх у зародку, поки вони не вийшли з-під контролю, як бур'яни, поки ті ще не виросли. Я знаю, що хтось це зробив. Можливо, підготовка тривала місяць, або кілька місяців. Хтось зробив це.

— Не цього разу. — Ернесто підійшов і тепер стояв настільки близько до Патриції, що міг небезпечно доторкнутися до неї і зробити її тіло бактеріальним та грибковим майданчиком. Він подивився їй в очі, сумно, але не здивовано. — Я намагався попередити вас, що настають погані часи, і що ми будемо залежати від вас. І тепер вони настали. Вам потрібно буде робити страшні речі. Але ми поділимо цю відповідальність, вона буде лежати не тільки на вас. Якщо ми працюватимемо разом, цього не буде.

— Що ви маєте на увазі? — Патрицію все ще трясло, але її дихання сповільнювалося. Вона могла відчути запах енергії чистого життя, що виходив від Ернесто, як від багатого поживними речовинами грунту або від літньої грози.

— Це початок чогось нового, а не кінець усього, — сказав Кавасіма, підійшовши ближче і фактично обіймаючи її. Він ніколи не обіймав когось. — Вірніше, це кінець одного і початок іншого. Ціла країна буде дестабілізована, зникне Нью-Йорк і Д.К., а інші міста будуть пошкоджені. Буде багато біженців у таборах. Це означає більший ризик захворювань. Хаос і голод. Буде більше воєн і з гіршими наслідками. Це будуть війни, яких ще ніхто і ніколи не бачив. Не дай Боже, якщо ми зрештою повернемося до часів рабства.

— Коли весь світ стане хаосом, ми повинні бути кращою частиною хаосу, — сказав Ернесто. Патриція не могла знайти в собі сил, щоб плакати далі.

Лоуренс хотів, щоб Патриція була зараз біля нього, і бачила те, що бачив він. Він уявив, як пояснює їй те, що вона могла оглянути, і чому воно було ще більш дивовижним, ніж виглядало.

Лоуренс стояв на платформі, у сотнях футів над рівнем землі, а Денвер у формі